Письменник Чехов завжди хотів бачити людей простими, гарними, гармонічними. Він був непримиренним ворогом розумової ліні, вульгарності, міщанства, нетерпимо ставився до каліцтв соціального життя. Зображуючи своїх героїв у різних життєвих ситуаціях, Чехов рішуче відкидає байдуже, пасивне відношення до нещастя інших, він показує згубний вплив порожнього, бездуховного життя на людину, засуджує покірність і страх. В 1892 році, під впливом своєї поїздки на Сахалін, Чехов пише оповідання "Палата № 6". Перед нами лікарня для душевнохворих. Уже її зовнішній вигляд робить тяжке враження, і воно підсилюється, коли ми знайомимося з мешканцями палати № 6 і сторожем Микитою людиною тупим і нещадним. Хворі схожі на арештантів, а лікарня на в’язницю, де все переплуталося й важко відрізнити нормального від божевільного. Єдиною людиною, здатним здраво мислити, виявляється душевнохворий Громов. Життя серед нормальних людей звела його з розуму, він занедужав манією переслідування, йому стало здаватися, що його посадять у в’язницю. І Громов дійсно copyright