Остап Вишня - воістину народний письменник, один з майстрів гумору й сатири, «чарівник сміху». Сатирик і гуморист виріс на ґрунті усної народної творчості й кращих досягнень класичної літератури. Він підняв і творчо розвив їхню знамениту традиції, ставши письменником-новатором, творцем якісно нового, оптимістичного й виховного сміху.

Не можна без сміху читати його чудові гуморески, такі, наприклад, як «Зенітка» або «Якби встала моя бабуся». Тонким гумором, що тісно переплітається з ніжним ліризмом, наповнені його незабутні «Мисливські посмішки». «Мисливські посмішки» Остапа Вишні - це справді ліричні вірші в прозі, де автор виникає перед нами зовсім з іншої сторони. Ми начебто бачимо Вишню - поетів, що захоплює нас своїми неповторними «віршами», у яких, звичайно ж, багато гумору й м’якої іронії. Не можна забути ліричного гумору з гуморески «Відкриття полювання» або «Як варити суп з дикої качки», або «Сом», або «Із крякухой на озері», або «Лисиця». Ці веселі басенки з їхніми головними героями - веселими мисливцями, мисливцями-фантазерами - відкривають нам новий чудовий мир, де живуть, не заважаючи один одному, люди й тварини. Навпаки, мисливці намагаються охороняти природу, люблять і пташинку й звіринку, і деревце, і квіточка. «Мисливські посмішки» учать любові до рідної природи, до її чарівних рік і озер, до її нескінченних лісів і полів, до її незабутньої краси. Характерною рисою «Мисливських посмішок» Остапа Вишні є їхній тонкий гумор. Тільки Вишня вміє говорити серйозно про те, що в цьому аж ніяк не має потреби й, пояснювати те, що й так всім ясно й зрозуміло. Згадаємо популярну посмішку «Як варити і є суп з дикої качки». Виявляється, що на підставі багаторічних спостережень і наукових досліджень один славнозвісний орнітолог довів, що «дикі качки», крім базару (оборотний на цю увагу), водяться ще «по лугових озерах і по очеретах…» Це вже начебто давно всім відомо, але цим і досягається ефект комічного. Далі, виявляється, що для полювання потрібно взяти рушницю. Патрони та інше мисливське встаткування: «рюкзак, консерви, огірки, помідори, десяток яєць, стопку…» А для чого ж стопка? - запитаємо відразу. І зараз же чуємо лукава відповідь: «…Щоб було чим вихлюпувати воду із човна, коли човен тече…». Ну як після цього не назвати Остапа Вишню майстром сміху або навіть чарівником сміху! Про усім автор говорить у серйозному тоні, а це створює невідповідність між твердженням і суттю явища. І ця невідповідність викликає сміх. Але найбільшої сили комізм досягає наприкінці добутку. Усе зроблено, щоб «готовити бурштиновий суп з дикої качки», а тут «дружина або мама, охнувши, кине вам:

• «Це ж курка, а не утоку!.., а Ви авторитетно заявляєте: «Це - утоку! Тепер всі такі качки пішли. Яровизовані…
• - А чому в неї горло перерізане?
• - Чому? Чому? Всі вам отож цікаво знати! Летіла, побачила, що цілюся, виходу не було, взяла й зарізалася…

У посмішках Остапа Вишні знаходимо свідоме перебільшення зображуваного явища, різкі контрасти між реальним, вигаданим або розказаним мисливцем, об’єднання дійсного й фантастичного. І ніде гуморист не збивається на карикатурне перекручування образа або характеру. Тому такі легені, такі смішні його гуморески. Згадаємо славнозвісну «Зенітку». Автор дає поруч із оповіданням дідів Свирида про участь у партизанській боротьбі, про його «зіткнення» з ворогом, ще й виклад ряду побутових сцен: дружба з кумом і «бою» зі своєю дружиною. Ці «бої» і є джерелом сміху. Яскраві контрасти, які викликають щирий сміх, коштовними перлами розсипані по всьому добутку. Таким контрастом є порівняння баби Лукерки з «катюшею» - грізною зброєю. Коли мова йде про рукопашний наземний бій з Лукеркой, термінологія підбирається з язикового арсеналу солдата-піхотинця: правий фланг, контратака, прорвала фронт, заздалегідь підготовлені позиції, опорний пункт тощо. Описуючи, як куми падають із груші, гуморист звертається до лексики солдата-авіатора: ас, піку, штопор, таран, кермо повороту, фюзеляж… Неможливо без сміху читати цю чудову гумореску. У роки війни вона викликала бадьорий, оптимістичний сміх, що вселяв тверду віру в нашу неминучу перемогу над ворогом; сміх, що загартовував наш гнів і наша ненависть

Остап Вишня - продовжувач кращих реалістичних традицій класичної літератури. Він глибокий знавець народного життя, народних дум, поривів, мови, побуту, звичаїв. Гострота письменницького бачення, політична зрілість, природний талант, високі естетичні принципи сприяли тому, що він став теперішнім новатором і змісту, і художньої форми української сатиричної літератури. Це теперішній майстер гумору, що став творцем нового гумористичного жанру - веселої, дотепної, саме вишневої посмішки. І недарма його ще називають «чарівником сміху», тому що несе він людям радість, сміх і естетичне задоволення, учить любити рідну природу й свою Батьківщину