Легкий аромат весняних квітів закрався в мою свідомість і змусив прокинутися. Крізь прикриті очі бачу заліту сонцем кімнату. Сонячний зайчик застиг на опуклому живаті вази йз соковитими жовтими квітами. Радість запекла в міні в груди: останній день зайняти в школі, а далі - літо, насичене пригодами, неробствам, жарою й фруктами. Потім знову перше вересня й навчання. Алі поки грядет відпочинок. Радість заповнила мій ранок. Задзвеніла кришталевими дзвіночками, забилася птахом у тісних грудях. Для когось сьогодні останній дзвінок - сумний дзвінок, сумний і неповернутий, останній юнацький крок перед стрибком у доросле життя. А я ще буду жити школою, дихати її незвичайним заходом кілька років, дарувати вчителям квіти в хрусткому целофані, бешкетувати на незвичайно коротких переменках. Весело дзенькають і яськрава переливаються думки, об’ємні, як весняні хмари, що співають весняними дощами про збіглу зиму й заграють із літом.