Російська література завжди була тісніше пов’язана з життям суспільства, чим європейська. Будь-які зміни суспільного настрою, нові ідеї негайно знаходили відгук у літературі. М. Е. Салтиков-Щедрін гостро переживав недуги свого суспільства й знайшов незвичайну художню форму, щоб привернути увагу читачів до його проблем, що хвилювали. Спробуємо розібратися в особливостях цієї форми, створеної письменником. Традиційно в російському фольклорі виділяють три типи казок: чарівної, побутовий^-побутові-соціально-побутові й казки про тварин

Салтиков-Щедрін створив літературну казку, що з’єднує всі три типи. Але жанр казки не визначає вся своєрідність цих добутків. В “Казках” Щедріна ми зустрічаємося із традиціями байки й літопису, точніше, пародії на літопис. Автор використовує такі баєчні прийоми, як алегорія, іносказання, порівняння людських явищ із явищами тваринного миру, прийом емблем

Емблема - це алегоричний образ, що несе традиційно одне значення. В “Казках” Щедріна в такий спосіб-емблемою є, наприклад, ведмідь. Він персоніфікує собою незручність, дурість, але під пером Салтыкова-Щедріна ці властивості здобувають соціальне значення. Так, традиційне эмблемное значення образа ведмедя офарблює й характеризує конкретний соціальний образ (воєвода, наприклад). Жанровий початок літопису зустрічається в казці “Ведмідь на воєводстві”.

На нього вказує наявність хронологічної послідовності при викладі подій: Топтыгин I, Топтыгин II і так далі. Пародійність досягається переносом властивостей і якостей конкретних історичних особистостей на образи мешканців лісу. Неграмотність Лева нагадує про горезвісну неграмотність Петра I. Однак художня своєрідність “Казок” не вичерпується тільки жанровою природою, характерної для казок

Варто окремо сказати про сатира. Сатира, тобто особливий сміх, спрямований на знищення об’єкта, стає “основним творчим прийомом. Цілком природно, що об’єктом сатири для Салтыкова-Щедріна, письменника, що продовжує гоголівські традиції, є кріпосне право. Намагаючись зобразити відносини в сучасному йому суспільстві, він моделює ситуації, що дозволяють це зробити. У казці “Дикий поміщик” зі зникненням селян проявляється нездатність поміщика до самостійного існування

Неприродність відносин, що існують у суспільстві, показана й у казці “Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив”. Це дуже цікава казка, в основі якої лежить ситуація, близька ситуації “Робинзона Крузо”. На незаселеному острові виявилися мужик і два генерали. Звільняючи своїх героїв від умовностей цивілізованого життя, автор зберігає існуючі відносини, показуючи їхню безглуздість. Цікавий ще й наступний факт

У казці зазначено тільки соціальний стан, але не твір з аллсоч. ру © 2005 дані імена героїв. Можна припустити, що Салтиков-Щедрін використовує прийом, схожий із прийомом емблем. Для автора мужик, поміщик, генерал мають таке ж постійне значення, як і заєць, лисиця, ведмідь для читачів байок. Всі вищезгадані ситуації створюються за допомогою елементів фантастичного, одним із яких є гротеск, службовець основним засобом створення образів (образ “дикого поміщика” з однойменної казки

) Перебільшення, що зміщає границі реальності, дозволяє створити ігрову ситуацію. В основі лежить зворот, уведений ще Пушкіним, - “барство дике”, але за допомогою гротеску “здичавіння” здобуває буквальне значення. Образ мужика також побудований на гротеску

У казках “Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив” і “Дикий поміщик” перебільшена пасивність, підпорядкованість селянства. Я не стану приводити класичні приклади з “Повісті про тім…”-. Набагато цікавіше друга казка. Там мужики збираються в череду, стаю й летять. Дуже живий, асоціативний образ колективного початку

Часто використовуваний письменником прийом зближення соціальних явищ і типів із тваринним миром дозволяє більш рельєфно виписати образи, що з’єднують властивості тварин і людей. Цей прийом дає авторові відносну волю вираження, дозволяючи обійти цензурні заборони. Від баєчної традиції порівняння із тваринами Щедріна відрізняє яскраво виражена соціальна спрямованість

Своєрідна й система персонажів. Всі казки можна поділити на казки про людей і про тварин. Але, незважаючи на це формальне розходження, вся система персонажів будь-якої казки побудована на принципі соціального контрасту: гнобитель і гноблений, жертва й хижак

При всій своєрідності “Казки” Щедріна опираються на очевидну, хоча й стилізовану, фольклорну традицію. Це пов’язане з теорією “розповіді”, що висунув відомий російський літературознавець Эйхенбаум. Відповідно до цієї теорії, добутку, орієнтовані на усне мовлення, мають ряд художніх особливостей: каламбури, застереження, ігрові ситуації. Класичні приклади використання “розповіді” - це твору Гоголя й “Зачарований мандрівник” Лєскова. “Казки” Щедріна - теж “сказовые” добутку

На це вказує навіть наявність традиційних казкових зворотів: “жили так минулого”, “по щучому велінню, по моєму бажанню”, “у деякому царстві, деякій державі”, “жити так поживати” і так далі. На закінчення хочеться сказати, що саме художня форма “Казок” і є їхнім основним достоїнством. Звичайно, література завжди була суспільною трибуною, але дуже рідкий добуток, що зачіпає тільки соціальні проблеми, залишається в історії літературного розвитку. “Казки” Щедріна завдяки дивному й складному художньому миру, дійсно художній своєрідності дотепер входять в обов’язкове коло читання всіх утворених людей