Особливості жанру й композиції поеми Гоголя “Мертві душі”. Художні особливості поеми Гоголь давно мріяв написати добуток, в “якому б з’явилася вся Русь”. Це повинне було бути грандіозний опис побуту й вдач Росії першої третини XIX століття. Таким добутком стала поема “Мертві душі”, написана в 1842 р. Перше видання добутку було названо “Пригоди Чичикова, або Мертві душі”.

Така назва знижувала щире значення цього добутку, перекладало в область авантюрного роману. Гоголь пішов на це по цензурних міркуваннях, для того, щоб поема була видана. Чому ж Гоголь назвав свій добуток поемою? Визначення жанру стало ясно письменникові тільки в останній момент, тому що, ще працюючи над поемою, Гоголь називає її те поемою, то романом. Щоб зрозуміти особливості жанру поеми “Мертві душі”, можна зіставити цей добуток з “Божественною комедією” Данте, поета епохи Відродження

Її вплив відчувається в поемі Гоголя. “Божественна комедія” складається із трьох частин. У першій частині до поета є тінь давньоримського поета Вергілія, що супроводжує ліричного героя в пекло, вони проходять всі кола, перед їхнім поглядом проходить ціла галерея грішників. Фантастичність сюжету не заважає Данте розкрити тему своєї батьківщини Італії, її долі. По суті, Гоголь задумав показати ті ж кола пекла, але пекла Росії

Недарма назва поеми “Мертві душі” ідейно перегукується з назвою першої частини поеми Данте “Божественна комедія”, що називається “Пекло”. Гоголь поряд із сатиричним запереченням уводить елемент що оспівує, творчий образ Росії. Із цим образом зв’язаний “високий ліричний рух”, яким у поемі часом заміняється комічне оповідання. Значне місце в поемі “Мертві душі” займають ліричні відступи й вставні епізоди, що характерно для поеми як літературного жанру

У них Гоголь стосується самих гострих російських суспільних питань. Думки автора про високе призначення людини, про долю Батьківщини й народу тут протипоставлені похмурим картинам російського життя. Отже, відправимося за героєм поеми “Мертві душі” Чичиковым у Н. З перших же сторінок добутку ми відчуваємо захопливість сюжету, тому що читач не може припустити, що після зустрічі Чичикова з Маниловим будуть зустрічі із Собакевичем і Новосибірським. Читач не може догадатися й про кінець поеми, тому що всі її персонажі виведені за принципом градації: один гірше іншого

Наприклад, Манилова, якщо його розглядати як окремий образ, не можна сприймати як позитивного героя (на столі в нього лежить книга, відкрита на одній і тій же сторінці, а його ввічливість удавана: “Дозвольте цього вам не дозволити>>), але в порівнянні із Плюшкиным Манилов багато в чому навіть виграє. Однак у центр уваги Гоголь поставив образ Коробочки, тому що вона є своєрідним єдиним початком всіх персонажів. По думці Гоголя це символ ” людини-коробочки”, у якому закладена ідея невгамовної спраги накопичення

Тема викриття чиновництва проходить через всю творчість Гоголя: вона виділяється й у збірнику “Миргород”, і в комедії “Ревізор”. У поемі “Мертві душі” вона переплітається з темою кріпосництва. Особливе місце в поемі займає “Повість про капітана Копейкине”.

Вона сюжетно пов’язана з поемою, але має велике значення для розкриття ідейного змісту добутку. Форма розповіді надає повести життєвий характер: вона викриває уряд. Миру “мертвих душ” у поемі протипоставлений ліричний образ народної Росії, про яку Гоголь пише з любов’ю й замилуванням. За страшним миром поміщицької й чиновницької Росії Гоголь почував душу російського народу, що і виразив в образі швидко, що несеться вперед трійки, що втілює в собі сили Росії: “Чи не так і ти, Русь, що жвава, необгонимая трійка несешся?

” Отже, ми зупинилися на тім, що зображує Гоголь у своєму добутку. Він зображує соціальну хворобу суспільства, але також варто зупинитися на тім, як вдається це зробити Гоголю. По-перше, Гоголь користується прийомами соціальної типізації. У зображенні галереї поміщиків уміло сполучить copyright