Особливості модернізаційних процесів у Японії

Упродовж двох століть Японія залишалася закритою для всіх зовнішніх контактів із західними країнами. Усі спроби налагодити торгівлю з Японією рішуче нею відкидалися. Проте в середині XIX ст. японці все-таки поступилися й відкрили свої порти для американських і європейських торгових суден, а також для іноземних інвестицій.

Рішучі реформи в останній чверті XIX ст. (реформи Мейдзі) перетворили Японію з феодальної у високоіндустріальну й військово потужну країну. У країні була створена оригінальна економічна модель, у якій органічно поєднувалися західні економічні ринкові елементи з традиційними японськими. Відносини між роботодавцем і працівником будувалися на засідках патерналізму.

Імператор Мацу-Хіто. В 1889 р. імператор «подарував» країні конституцію. Підданим було дозволено користуватися демократичними волями «у межах, установлених законами». Верхня палата парламенту складалася зі знаті й осіб, призначених

імператором, а нижня обиралася. Проте виборчі права були надані лише 1 % населення.

Ухвалені парламентом законі могли набути чинності лише після затвердження їх імператором. Уряд, який складався з цивільних і військових чиновників, призначався імператором, і смороду відповідали тільки перед ним

На парламентських виборах ліберальні партії незмінно здобували більшість місць у нижній палаті. Щоб розколоти опозицію й полегшити впровадження свого курсу, імператор почав включати представників цих партій до уряду. Хоч ліберали протестували проти посилення впливу військових, насправді смороду на качану XX ст. дедалі ширше спів працювали з оточенням імператора.

Японські лідери направили місії по всьому світу, щоб оволодіти секретом успіху західних країн. До Японії запрошувалися американські й західноєвропейські спеціалісти, нові японські правителі наслідували західні способи господарювання. Країна прискорено переозброювалася й з нею змушені були рахуватися в Тихоокеанському регіоні. Особлива увага приділялася важкій промисловості, найперше металургії, будівництву військових кораблів та залізниць. Японський флот був перебудований за зразком флоту Великої Британії, а сухопутна армія – Німеччини. Школи облаштовувалися на зразок німецьких та французьких, а банківська праворуч і ведення бізнесу запозичувалися вамериканців.

У культурному житті японців реформи проявилися в створенні на західний манер музеїв і мистецьких академій, у яких студентів готували європейській техніці малюнка, живопису й скульптури. У японське суспільство, віддане національним традиціям, стала проникати західна мода. При цьому залишалося чимало митців, як старшого віку, так і молодих, які вже народилися в епоху Мейдзі. Смороду ставили під сумнів доцільність переймання західного способу життя й продовжували працювати в рамках традиційної японської культури.

Японія активно вивозила капітал за кордон. Алі було б неправильно вважати, що японський імперіалізм шукав можливості вивезти капітал за кордон тому, що в самій країні він був надлишковий. Якраз навпаки -відсталість Японії змушувала її вивозити капітал за кордон і створювати величезну імперію. Коли свої колонії створювали Велика Британія й Франція, те смороду на тої годину вже були індустріальними країнами. Японія ж була в іншій ситуації – вона намагалася зменшити розрив з індустріальними країнами саме через колоніальні загарбання, оскільки не мала сировинної бази.

До 1900 р. Японія здійснила великий стрибок у своєму розвитку. Відтепер іноземна допомога їй вже була не потрібна. Щоб завершити перетворення країни в сучасну державу, залишалося прийняти конституцію й утвердити основні засади парламентаризму. Разом з тім Японія малий власні традиції й створений нею демократичний устрій мало нагадував західні взірці. Японський парламент працював лише три місяці на рік і не відігравав значущої ролі в політичному житті держави. Реальна влада насправді належала імператору, його радникам та військо вим. Останні малі великий вплив на політику й налаштовували націю на зовнішні завоювання.

На качану XX ст. у Японії завершився промисловий переворот. Біль ша частина багатств потрапила до рук монополій (концерни «Му-ції», «Міцубісі»), що панували в промисловості й морському транспорті. З монополістами були тісно пов’язані найвищі державні й військові посадові особини. Японський капіталізм мав військово-феодальний характер – планування фінансової олігархії перепліталося з пережитками феодалізму й сприяло мілітаризації економіки країни та зростанню ролі армії.

Темпи економічного зростання Японії перевищили аналогічні показники будь-якої великої держави. І хоча Країні Вранішнього Сонця доводилося починати з украй низького, середньовічного рівня, Японія продемонструвала здатність, завдяки згуртованості японського народу, притаманній йому дисципліні й патріотизму, максимально ефективно використовувати досить обмежені природні ресурси.

В 1904 р. з модернізованою Японією зіштовхнулася Росія в ході війни на Далекому Сході. У результаті російсько-японської війни Токіо увійшло до числа світових столиць. Думку нової великої держави вже не можна було ігнорувати. Піднесення США і Японії означав, що Європа вже не може, як раніше, бути єдиним центром світової політики.

Збережи - » Особливості модернізаційних процесів у Японії . З'явився готовий твір.

Особливості модернізаційних процесів у Японії





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.