У романі виділяються дві сюжетні лінії. Перша - це любовний роман, взаємини Онєгіна й Тетяни Ларіній, а друга - це взаємини Онєгіна й Ленского.
Роман складається з восьми глав. Перша з них являє собою розгорнуту експозицію, у якій автор знайомить нас із головним героєм - “молодим джиґуном” Євгенієм Онєгіним, показує його життя в столиці. У другому розділі відбувається зав’язка другої сюжетної лінії - знайомство Онєгіна з Ленским:
Спершу взаємної разнотой
Вони один одному були нудні;
Потім сподобалися, потім
З’їжджалися щодня верхи
И незабаром стали нерозлучні.
Зав’язка першої сюжетної лінії відбувається в третьому розділі. Онєгін знайомиться із сімейством Ларіних, де він побачив Тетяну. Вона ж, у свою чергу, відразу відзначила Онєгіна:
Пора прийшла, вона закохалася…
Тетяна виховувалася як типова провінційна дівчина того часу:
Їй рано подобалися романи;
Вони їй заміняли все;
Вона влюблялася в обмани
И Ричардсона, і Руссо.
У своїй уяві вона створила образ улюбленого, не схожого на навколишніх її молодих людей, оточеного якоюсь таємницею. Вона поводиться як щира героїня роману: пише йому лист у дусі тих, які вона читала в книгах, адже вона “по-російському знала погано”. Герой “торкнутий був” визнанням юної дівчини, але “життя сімейним колом” обмежувати не хотів, тому й прочитав їй нотацію в саду, призвавши її “учитися панувати собою”. Це свого роду кульмінація в розвитку першої сюжетної лінії.
П’ята глава роману знаменна тим, що Тетяна, мучимая “пристрастю ніжної”, бачить сон, що має важливу композиційну роль. Він дозволяє читачеві як би вгадати наступні події - смерть Ленского. Важливі також і іменини Тетяни. Вони відіграють важливу роль у розвитку другої сюжетної лінії. Саме на іменинах Тетяни Онєгін “заприсяг Ленского роздратувати й вуж порядком помститися”. Ленский, піднесена й жагуча душа, що перебуває у владі полум’яної пристрасті до Ольги, не міг стерпеть образи й зрадництва друга й вирішив:
Дві кулі - більше нічого -
Раптом дозволять долю його.
Відповідно, главу шосту ми можемо назвати кульмінацією й розв’язкою другої сюжетної лінії.
Що ж стосується першої сюжетної лінії, той її розвиток триває. Тетяну відвозять на ярмарок наречених у Москву, а потім вона виходить заміж за важливого генерала. Через два роки вона зустрічається в Петербурзі з Онєгіним. Тепер вона вже світська дама, “законодавиця зал”, що займає таке ж положення в суспільстві, як і Онєгін. Тепер уже він закохується в Тетяну й пише їй лист. Так у восьмому розділі відбувається розв’язка першої сюжетної лінії.
Однак слід зазначити важливу композиційну особливість роману - це відкритість фіналу. У розв’язці як першої, так і, почасти, другий сюжетних ліній немає чіткої визначеності. Так, автор припускає два можливих шляхи для Ленского, якби він залишився живий, а не був убитий на дуелі:
Бути може, він для блага миру
Иль хоч для слави був породжений…
А може бути й те: поета
Звичайний чекав долю…
Онєгіна ж автор залишає в самий складний для нього момент, після пояснення з Тетяною:
И тут героя мого,
У мінуту, злу для нього,
Читач, ми тепер залишимо,
Надовго… назавжди.
Крім незвичайної розв’язки можна відзначити те, як побудований роман “Євгеній Онєгін”. Основний принцип його організації - це симетрія й паралелізм.
Симетрія виражається в повторенні однієї сюжетної ситуації в третій і восьмій главах: зустріч - лист - пояснення.
При цьому Тетяна й Онєгін міняються місцями. У першому випадку автор на стороні Тетяни, а в другому - на стороні Онєгіна. “Сьогодні черга моя”, - говорить Тетяна, як би зіставляючи дві “історії любові”.
Онєгін змінився й говорить речі зовсім іншого характеру, чим у перший раз. Тетяна ж залишається вірна собі: “Я вас люблю (до чого лукавити)”…
Композиція листів паралельна, тому що можна говорити про схожість наступних моментів: написання листа, очікування відповіді й пояснення. Петербург тут відіграє обрамляющую роль, з’являючись у першій і восьмій главах. Віссю симетрії цих сюжетних ситуацій є сон Тетяни. Наступною особливістю композиції роману можна назвати те, що частини роману протипоставлені один одному, до певної міри навіть підпорядковані принципу антитези: перший розділ - це опис петербурзького життя, а друга - показ життя помісного дворянства.
Основною композиційною одиницею служить глава, що є новим етапом у розвитку сюжету.
Оскільки ліричне й епічне в романі рівноправно, той і ліричний відступи відіграють немаловажну роль у композиції роману.
Звичайно ліричні відступи пов’язані із сюжетом роману. Так, Пушкін протиставляє Тетяну світським красуням:
Я знав красунь недоступних,
Холодних, чистих, як зима,
Невблаганних, непідкупних,
Незбагненних для розуму…
Є ж і такі, які із сюжетом прямого зв’язку не мають, а зв’язані безпосередньо з образом автора в романі:
Я пам’ятаю море перед грозою:
Як я заздрив хвилям,
Бегущим бурхливої чередою
З любов’ю лягти до твоїх ніг.
Ліричні відступи з’являються в переломні моменти оповідання: перед поясненням Тетяни з Онєгіним, перед сном Тетяни, перед дуеллю.
Часто ліричні відступи містять звертання до читача, що дозволяє зв’язати ліричне з епічним:
Дозвольте ж мені, читач мій,
Зайнятися старшею сестрою.
Знаменна й композиційна роль пейзажу в романі: по-перше, він показує хід часу (правда, час у романі не завжди співвідноситься з реальним), по-друге, характеризує внутрішній мир героїв (часто природні замальовки супроводжують образ Тетяни).
Отже, незважаючи на чіткість композиції, створюється враження, що автор ставиться до неї з легкою недбалістю. Поет залишає незавершеним роман, глави, строфи, рядки. Тим самим підтверджується думка, що “Євгеній Онєгін” - унікальний добуток у російській літературі.
Збережи - » Особливості композиції роману А. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін» (1) - Твір по добутку А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” . З'явився готовий твір.