ОСНОВНІ ТЕМИ Й ІДЕЇ ЛІРИКИ Н. А.НЕКРАСОВА. Некрасов віддав данину романтизму збірником віршів “Мрії й звуки” (1840), жорстоко засудженим, навіть висміяним тоді ж Бєлінським. Зрілий Некрасов, починаючи з вірша “У дорозі” (”Нудно? нудно!…

Ямщик відважної…”) 1845 року, є продовжувачем пушкінської лінії в російської поезії по перевазі реалістичної. У некрасовской ліриці є ліричний герой, але єдність його визначається не навкруги тим і ідей, пов’язаних з певним типом особистості, як Лермонтова, а загальними принципами відносини до дійсності. І тут Некрасов виступає як видатний новатор, що істотно збагатив росіянку ліричну поезію, що розширила обрії дійсності, охопленої ліричним зображенням. Тематика Некрасова-Лірика різноманітна

Перший з художніх принципів Некрасова-Лірика можна назвати соціальним. Вузьке коло ліричної тематики він доповнив новою темою соціальної. Згадаємо хрестоматійні рядки 1848 року “Учорашній день, години в шостому”. У своєму останньому вірші “Про Муза, я у дверей труни” поет останній раз згадають “цю бліду, у крові,/ Батогом висічену Музу”.

Джерело натхнення поета, Муза, у Некрасова рідна сестра нещасних, що піддаються насильству й гнобленню. Не любов до жінки, не краса природи, а страждання замучених нестатком бідняків от джерело ліричних переживань у багатьох віршах Некрасова. Причому ця соціальна тема міняє характер і властиво любовної лірики Некрасова. “Ніч

Встигли ми всім насолодитися. Що ж нам робити? Не хочеться спати”, починається вірш 1858 року. І герой пропонує помолиться за тих, “хто все терпить”, “чиї працюють грубі руки,/ Надавши шанобливо нам/ Поринати в мистецтва, у науки,/ Віддаватися мріям і страстям”.

Ясно, що дворянин по походженню, Некрасов виражає тут свідомість різночинця, щирого демократа, що знає темні сторони суспільного буття, що випробувало на собі голод і холод, що не вміє, не здатного дворянски гидливо й пихато відвернутися від вивороту життя. У той же час ліричний герой Некрасова не просто різночинець, а разночинный інтелігент. От ще один шедевр некрасовской любовної лірики “Я не люблю іронії твоєї” (датується приблизно 1850 роком і теж приблизно звернене до К. Я.Панаєвій).

Одночасно це й зразок інтелектуальної поезії, герой і героїня культурні люди, у їхніх відносинах іронія й, головне, високий рівень самосвідомості. Вони знають, розуміють долю своєї любові й заздалегідь сумують. Відтворена Некрасовим інтимна ситуація й можливі шляхи її дозволу нагадують відносини героїв Чернишевського “Що робити?”. Ярчайшим проявом нової ліричної теми соціальної став вірш ” чиЇду вночі по вулиці темної” (1847). Це несамовита історія жінки, що нестаток, голод і смерть дитини вигнали на панель

“Беззахисна, хвора й бездомна”, жінка викликає жалість, але немає можливості допомогти нещасній жертві соціальної невпорядкованості. Із цього ж ряду багато віршів 50-х років: “У дорозі”. “Перед дощем”, “Трійка”, “Батьківщина”, “Псове полювання”, маленький цикл “На вулиці”, “Незжата смуга”. “Маша”.

“Важкий хрест дістався їй на частку”, ” У лікарні”. Пафос цих віршів, джерело ліризму в них підсумується й узагальнюється в невеликій поемі “Лицар на годину” (1862), особливо в знаменитих рядках:”Від радісних, що праздно бовтає, Що Червонить руки в кровиуведи мене в стан погибающихза велика справа любові,” звертається поет до матері. Ці рядки хвилюють і сьогодні. Другий художній принцип Некрасова-Лірика соціальний аналитизм. І це було новим у російської поезії, відсутнім і в Пушкіна, і в Лермонтова, тим більше в Тютчева й Фета.

З дошкільного віку ми пам’ятаємо вірші “Один раз, у студену зимову пору” про мужичка з нігтик. Але не всі знають, що передує цьому уривку у вірші “Селянські діти”, де герой обертає “інший стороною медаль” селянського дитинства: “Покладемо, селянська дитина вільно Росте, не вчачись нічому, Але виросте він, якщо богові завгодно, А сгибнуть ніщо не заважає йому”.Тобто герой некрасовской лірики вміє бачити соціальний зміст відтворених явищ і надавати його своїм цілком ліричним виливам. Іншими словами, носієм, суб’єктом соціальної типізації виявляється не тільки автор, але і його ліричний герой

Соціальний аналитизм пронизує два найвідоміших вірші “Міркування в парадного під’їзду” (1858) і “Залізниця” (1864). В “Міркуваннях…” конкретний одиничний факт прихід мужиків із проханням або скаргою до міністра державних имуществ зводиться в ранг типового явища: “Знати, брели-те долгонько вони/ З яких-небудь далеких губерній”. Ліричний герой домысливает те, що на побачені їм з вікна мужиках, як говориться, не написано. Те ж у чотиривірші “За заставою, у харчевні вбогої…

“, рядка 86-89 і, нарешті, знаменитий фінал вірша “Назви мені таку обитель…”.За “Залізницю” редактор “Сучасника”, де вона вперше була надрукована, і він же автор вірша одержав друге, передостаннє попередження про можливе закриття журналу від самого міністра внутрішніх справ Валуева, відомого автора ліберально-реформаторських проектів. Особливі дорікання цензури викликав, на перший погляд, цілком безневинний епіграф: цензори зрозуміли, що всі “страшно ефектне”, як виразився один з них, вірш надає епіграфу гострий суспільний зміст і кидає тінь не тільки на руководившего будівництвом Миколаївської залізниці колишнього главноуправляющего залізницями графа Клейнмихеля, але й на його померлого заступника, і на нього нині царюючого сина

Друга й четверта частини вірша, проведений у них соціальний аналіз виливалися в страшне обвинувачення уряду в геноциді, як сказали б сьогодні, і споюванні власного народу. Настільки ж соціально загострене й презирливе відношення Ванюшиного папаши-генерала до каторжної праці простого народу. Два принципи відбиття дійсності в некрасовской ліриці закономірно виходили на третій принцип революційність. Ліричний герой поезії Некрасова переконаний, що тільки народна, селянська революція може змінити життя Росії до кращого. Два розібраних вище вірші цілком ясно ілюструють цей принцип: уривок “Назви мені таку обитель” з “Міркувань” і останні три строфи другої частини “Залізниці”.

Революційність свідомості ліричного героя Некрасова надавала його віршам пропагандистський^-пропагандистський-агітаційно-пропагандистськийАИ характер. Особливо сильно ця сторона свідомості ліричного героя виявилася у віршах, присвячених сподвижникам Некрасова по революційно-демократичному русі, іншим вождям цього руху: Бєлінському, Добролюбову, Чернишевському, Писарєву. Некрасов в окресленні їхньої особистостей виходить із того, що революційно-демократична діяльність є самою завидною й бажаною долею, і взагалі роль “народного заступника” для Некрасова є, використовуючи формулу Фета, “патент на шляхетність” для будь-якого чесно мислячого сучасника

Риси вождів революційної демократії здобувають іконописний характер, їхній життєвий шлях представляється в традиціях житія мученика-аскета, подвижника за народ. Таке вірш “Пам’яті Добролюбова” (1864). У його змісті не варто вишукувати реальних або вигаданих рис, у ньому відтворене переважно належне

Передчасно, що помер критик, у некрасовском вірші не є конкретний, що жила колись людина, а “ідеал суспільного діяча, що один час плекав Добролюбова”, як пізніше визнавався сам автор. Звичайно Некрасова представляють поетом деревенско-селянської тематики. Але є в нього й урбаністична лірика, тобто вірші про місто, у яких він виступає гідним продовжувачем петербурзьких сторінок “Євгенія Онєгіна” і “Мідного вершника” і попередником Блоку

Геніальним зразком вірша про велике місто з його соціальними драмами є “Ранок” ( 1872-73 гг.). Але три перші строфи (з 9) у ньому не міські. Спочатку поет звертається до “неї”, зв’язуючи її смуток і щиросердечні страждання з “навколишньої нас нищетою”, з якої “тут природа сама заодно”. Потім випливають дві “сільські” строфи з характерними, емоційно пофарбованими епітетами: сумовиті, жалюгідні, мокрі, сонні, “шкапа із селянином п’яним,/ Через силу бегущая навскач”, туман, мутне небо, і висновок автора: “Хоч плач?”, “Але не краше й місто богатый”. У вірші воскрешаються мотиви ранніх “міських” віршів: ” чиЇду вночі”, “На вулиці”, “Убогого й ошатна” (1859), циклу “Про погоду” ( 1858-65 гг.). Життя міста жахливе, ніякої відради для змученої душі героя в ній немає. Насамперед, у міській суєті нема рації, трудові зусилля мешканців столиці відчужені від них: справи їх у наявності осіб, людей не видно: “залізною лопатою…

бруківку скребуть”, “починається всюди робота”, “возвестили пожежа з каланчі”, “на ганебну площу когось провезли” переважають безособові й особові-невизначено-особисті конструкції. Те ж і в останніх рядках: “хтось умер”, “десь пролунав постріл Хтось покінчив із собою”.Людські фігури у вірші символізують відчуженість людей друг від друга й від життя смерть. Першими, якщо не особами осіб ні, те першим родом діяльності, що зустрічається у вірші, виявляється робота ката

Pages: 1 2