Поштовхом, початком новітньої революції в природознавстві, приведшей до появи сучасної науки, був цілий ряд приголомшуючих відкриттів у фізику, що зруйнували всю картезианско-ньютоновскую космологію. Сюди ставляться відкриття електромагнітних хвиль Г. Герцом, короткохвильового електромагнітного випромінювання К. Рентгеном, радіоактивності А. Беккерелем, електрона Дж. Томсоном, світлового тиску П.Н.Лебедєвим, введення ідеї кванта М. Планком, створення теорії відносності А. ейнштейном, опис процесу радіоактивного розпаду е.Резерфордом. В 1913 - 1921 р. на основі подань про атомне ядро, електрони й кванти Н. Бор створює модель атома, розробка якої ведеться відповідно до періодичної системи елементів Д.И. Менделєєва. Це - перший етап новітньої революції у фізику й у всьому природознавстві. Він супроводжується катастрофою колишніх подань про матерію і її будову, властивостях, формах руху й типах закономірностей, про простір і час. Це привело до кризи фізики й усього природознавства, що було симптомом більше глибокої кризи метафізичних філософських підстав класичної науки

Другий етап революції почався в середині 20-х рр. XX століття й пов’язаний зі створенням квантової механіки й сполученням її з теорією відносності в новій квантово-релятивістській фізичній картині миру

Наприкінці третього десятиліття XX століття практично всі найголовніші постулати, раніше висунуті наукою, виявилися спростованими. У їхнє число входили подання про атоми як твердих, неподільних і роздільних «цеглинках» матерії, про час і простір як незалежних абсолютах, про строгу причинну обумовленість всіх явищ, про можливість об’єктивного спостереження природи

Попередні наукові подання були оскаржені буквально з усіх боків. Ньютоновские тверді атоми, як нині з’ясувалося, майже цілком заповнене порожнечею. Тверда речовина не є більше найважливішою природною субстанцією. Тривимірний простір і одномірний час перетворилися у відносні прояви четирехмерного просторово-тимчасового континуума. Час тече по-різному для тих, хто рухається з різною швидкістю. Поблизу важких предметів час уповільнюється, а при певних обставинах воно може й зовсім зупинитися. Закони Евклідової геометрії більше не є обов’язковими для природоустройства в масштабах Всесвіту. Планети рухаються по своїх орбітах не тому, що їх притягає до Сонця якась сила, що діє на відстані, але тому, що сам простір, у якому вони рухаються, скривлено. Субатомні феномени виявляють себе і як частки, і як хвилі, демонструючи свою двоїсту природу. Стало неможливим одночасно обчислити місце розташування частки й виміряти її прискорення. Принцип невизначеності в корені підривав і витісняв собою старий лапласовский детермінізм. Наукові спостереження й пояснення не могли рухатися далі, не торкнувшись природи спостережуваного об’єкта. Фізичний мир, побачений очами фізика XX століття, нагадував не стільки величезну машину, скільки неосяжну думку

Початком третього етапу революції були оволодіння атомною енергією в 40-е роки нашого сторіччя й наступні дослідження, з якими зв’язане зародження електронно-обчислювальних машин і кібернетики. Також у цей період поряд з фізикою стали лідирувати хімія, біологія й цикл наук про Землю. Слід також зазначити, що із середини XX століття наука остаточно злилося з технікою, привівши до сучасної науково-технічної революції

Квантово - релятивістська наукова картина миру стала першим результатом новітньої революції в природознавстві

Іншим результатом наукової революції стало твердження некласичного стилю мислення. Стиль наукового мислення - прийнятий у науковому середовищі спосіб постановки наукових проблем, аргументації, викладу наукових результатів, проведення наукових дискусій і т.д. Він регулює входження нових ідей в арсенал загального знання, формує відповідний тип дослідника. Новітня революція в науці привела до заміни споглядального стилю мислення деятельностним . Цьому стилю властиві наступні риси:

1. Змінилося розуміння предмета знання: їм стала тепер не реальність у чистому виді, фиксируемая живим спогляданням, а деякий її зріз, отриманий у результаті певних теоретичних і емпіричних способів освоєння цієї реальності

2. Наука перейшла від вивчення речей, які розглядалися як незмінн і здатні вступати в певні зв’язки, до вивчення умов, потрапляючи в які річ не просто поводиться певним чином, але тільки в них може бути або не бути чимсь. Тому сучасна наукова теорія починається з виявлення способів і умов дослідження об’єкта

3. Залежність знань про об’єкт від засобів пізнання й відповідної їм організації знання визначає особливу роль приладу, експериментальної установки в сучасному науковому пізнанні. Без приладу нерідко відсутня сама можливість виділити предмет науки (теорії), тому що він виділяється в результаті взаємодії об’єкта із приладом

4. Аналіз лише конкретних проявів сторін і властивостей об’єкта в різний час, у різних ситуаціях приводить до об’єктивного «розкиду» кінцевих результатів дослідження. Властивості об’єкта також залежать від його взаємодії із приладом. Звідси випливає правомірність і рівноправність різних видів опису об’єкта, різних його образів. Якщо класична наука мала справу з єдиним об’єктом, відображуваним єдино можливим щирим способом, то сучасна наука має справу з безліччю проекцій цього об’єкта, але ці проекції не можуть претендувати на закінчений всебічний його опис

5. Відмова від споглядальності й наївної реалістичності установок класичної науки привів до посилення математизації сучасної науки, зрощуванню фундаментальних і прикладних досліджень, вивченню вкрай абстрактних, абсолютно невідомих раніше науці типів реальностей - реальностей потенційних (квантова механіка) і віртуальних (фізика високих енергій), що привело до взаємопроникнення факту й теорії, до неможливості відділення емпіричного від теоретичного

Сучасну науку відрізняє підвищення рівня її абстрактності, втрата наочності, що є наслідком математизації науки, можливості оперирования високоабстрактними структурами, позбавленими наочних прообразів

Змінилися також логічні підстави науки. Наука стала використовувати такий логічний апарат, що найбільш пристосований для фіксації нового деятельностного підходу до аналізу явищ дійсності. Із цим зв’язане використання некласичних ( неаристотелевских ) багатозначних логік, обмеження й відмови від використання таких класичних логічних прийомів, як закон виключеного третього

Ще одним підсумком революції в науці став розвиток біосферного класу наук і нове відношення до феномена життя. Життя перестало здаватися випадковим явищем у Всесвіті, а стала розглядатися як закономірний результат саморозвитку матерії, також закономірно приведший до виникнення розуму. Науки біосферного класу, до яких ставляться ґрунтознавство, біогеохімія, біоценологія, біогеографія, вивчають природні системи, де йде взаємопроникнення живої й неживої природи, тобто відбувається взаємозв’язок різноякісних природних явищ. В основі біосферних наук лежить естественноисторическая концепція, ідея загального зв’язку в природі. Життя й живе розуміються в них як істотний елемент миру, дієво формуючий цей мир, що створив його в нинішньому виді

Сучасної називається наука, пов’язана із квантово-релятивістською картиною миру. Сучасну науку інакше називають некласичною наукою, тому що майже по всіх своїх характеристиках вона відрізняється від класичної науки, тому

Сучасна наука має наступні особливості

1. Вона не визнає класичну механіку як провідна наука, замінивши її квантово-релятивістськими теоріями, що привело до руйнування класичної моделі світу-механізму. Її перемінила модель миру-думки, заснована на ідеях загального зв’язку, мінливості й розвитку

Механістичність і метафизичность класичної науки змінилися новими діалектичними установками:

- сучасний імовірнісний детермінізм, що припускає варіативність картини миру перемінив класичний механічний детермінізм, що абсолютно виключає елемент випадкового з картини миру,;

- деятельностний підхід, що визнає неодмінний вплив самого дослідника, приладів і умов на проведений експеримент і отримані в ході його результати перемінили пасивну роль спостерігача й експериментатора в класичній науці;

- прагнення знайти кінцеву матеріальну першооснову миру змінилося переконанням у принциповій неможливості зробити це, поданням про невичерпність матерії вглиб;

- новий підхід до розуміння природи пізнавальної діяльності ґрунтується на визнанні активності дослідника, що не просто є дзеркалом дійсності, але дієво формуючий її образ;

- наукове знання більше не розуміється як абсолютно достовірне, але тільки як відносно щире, існуюче в безлічі теорій, що містять елементи об’єктивно-щирого знання, що руйнує класичний ідеал точного й строгого (кількісно необмежено детализируемого) знання, обумовлюючи неточність і нестрогість сучасної науки

Pages: 1 2

Збережи - » Основні риси сучасної науки . З'явився готовий твір.