Основні мотиви лірики М. Ю. Лермонтова

Поезія Лермонтова – це сповідь, напружений монолог, що відбиває його ідейні шукання й щиросердечні тривоги. З ім’ям поета в російській літературі відкривається нова сторінка. “Поет уже зовсім іншої епохи”, за словами В. Г.Бєлінського, Лермонтов затворів у похмуре й важке для Росії час – час “мундирів блакитних” і жорстокої реакції. Чуство скорботі й гіркоті, тоcки й розпачі, що офарблюють лірику Лермонтова, з’явилися результатом катастрофи суспільно-політичних надій

Поет – спадкоємець ідей декабризму, і його поезія – це відбиття ідейного життя 30-х років XIX століття. У вірші 1832 року “Ні, я не Байрон, я іншої…” Лермонтов не тільки затверджує оригінальність своєї творчості, але й говорить про трагічний предощуении, тому що в його душі, …як в океані, Надій розбитих вантаж лежить

Уже рання лірика поета представляє його як патріота, щирого громадянина, борця за волелюбні ідеї. Написане у формі листа до “ друга-іноземцеві” вірш “Скарги турка” (1829) насправді є гнівним викриттям існуючих порядків Росії. Тиранам і рабам у Лермонтова протипоставлене почуття любові до волі. Ліричний герой Лермонтова – заколотний, невгамовний, шукаючий: Під ним струмінь світлішай лазурі, Над ним промінь сонця золотий…

А він, заколотний, просить бури, Начебто в бурах є спокій! Герой активно бореться за свою волю. Тому невипадково в поезії Лермонтова з’являється мотив неволі й в’язня, що прагне вирватися з її. Цей образ виникає у вірші “Бажання” (1832) і стає одним із центральних поетичних символів. В 1837 році Лермонтов вертається до нього у вірші “В’язень”, але тепер туга за волею підсилюється, а образ в’язниці рисується більш конкретно. Долею сильної особистості в обстановці суспільного гніта стає самітність

Мотив самітності втілюється в ряді основних образів лірики Лермонтова (“Стрімчак”, “На півночі дикому”, “Вітрило”). Герой іде в себе, у свій внутрішній мир. У нього немає саратни-ков, немає близьких людей: “Виходжу один я на дорогу…” У вірші “Дума” поет міркує про долю свого покоління

Виросле в умовах похмурої реакції, воно відійшло від участі в суспільно-політичному житті. З гіркотою поет зауважує, що воно проявляє ганебну малодушність перед небезпекою, що його не тривожать питання добра й зла. “І ненавидимо, і любимо ми випадкова”Ці слова персоніфікують втрату ідеалів і моральних критеріїв. Він говорить, що нащадки не простять їм бездіяльності: И порох наш, зі строгістю судді й громадянина, Нащадок образить презирливим віршем…

Одним із самих значних добутків російської політичної поезії з’явився вірш “Зміряй поета” (1837). Лермонтов таврує тих, хто “жадною юрбою” коштує в трону, хто з’явився щирою причиною загибелі Пушкіна. Щирий художник хворіє на проблеми всієї країни, і Лермонтов заперечував літературу, що коштує осторонь від громадського життя Росії

Наприкінці 30-х років поет звертається у своїй творчості до історичної теми. Він створює “Бородіно” і “Пісню про купця Калашникова”. В “Бородіно” (1837) Лермонтов втілив своє подання об Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 сильних і сміливих людях. Звертаючись до теми Вітчизняної війни 1812 року, він звертається до руху дворянських революціонерів, початок якому поклали події 1812 року й героїзм російського народу. Бєлінський відзначав: “У кожному слові чуєте солдата, мова якого не переставав бути грубо прямодушним, у той же час шляхетний, сильний і повний поезії”.

Демократичні тенденції не були випадковими у творчості Лермонтова. Звертаючись до іншої історичної епохи, епосі царювання Івана Грозного, Лермонтов своїм героєм обирає купця, чесного, шляхетного, сміливого Калашникова. Він відстоює своє людське достоїнство навіть ціною власного життя

До теми Росії поет звертається у вірші “Батьківщина”, написаному в 1841 році. Люблю вітчизну я, але странною любов’ю. Не переможе її розум мій. Ні слава, куплена кров’ю, Ні повний гордої довіри спокій… Лжепатриотизму поет протиставляє свою “дивну” любов. Відкидаючи суспільно-політичний уклад миколаївської Росії, Лермонтов любив народну Росію, що він мріяв бачити вільної

Патріотична тема в цьому вірші здобуває ліричний характер. Але Росія в Лермонтова з’являється й в іншому виді: Прощай, немита Росія, Країна рабів, країна панів, И ви, мундири блакитні, И ти, їм відданий народ. У цьому вірші звучать гнів і біль за свою Батьківщину, за покірний, багатостраждальний народ

Цей добуток з’явився своєрідним підсумком гірких і тяжких переживань про долю країни. Любовна лірика Лермонтова носить драматичний характер, пофарбована трагічними тонами. Відношення лермонтовского героя до жінки звичайно ускладнено фатальними обставинами й протиріччями: Мені смутно тому, що я тебе люблю. Любов приносить страждання, а не радість

Свідомість самітності, відчуженість від людей офарблює й тему поета у творчості Лермонтова. Творча особистість перебуває у ворожих взаєминах з навколишнім середовищем. Це найбільше яскраво виражається у вірші “Пророк”. Можна відзначити наступність двох добутків: від пушкінського “Пророка” до “Пророка” Лермонтова. Життя героя Лермонтова повна страждань і мучень від нерозуміння й невір’я людей, на відміну від життя й покликання пушкінського героя, наділеного божественним даром.

У віршах “Не вір собі” і “Поет” він бере під сумнів саму можливість розуміння поета людьми. Але тема поета у творчості Лермонтова не зводиться до думки про безрезультатність служіння; він не почуває примиреності, навпроти, поет протестує. Прокинешся ль ти знову, осміяний пророк? Иль ніколи, на голос мщенья Із золотих піхов не вирвеш свій клинок, Покритий іржею презренья?… У своїй творчості поет була завжди вірна собі, своїм ідеалам

Лермонтов своїми віршами виступав проти політичного гніта й соціальної несправедливості свого часу, призивав до волі, кборьбе.

Збережи - » Основні мотиви лірики М. Ю. Лермонтова . З'явився готовий твір.

Основні мотиви лірики М. Ю. Лермонтова





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.