Основи формування особистості християнина

Протилежністю цьому факторові, що характеризує формування особистість християнина, є ідентифікація особистісних відносин із Христом і із Церквою із запропонованими обрядами замість повної самовіддачі, начебто ба Христос і Церква є щось стороннє нашому існуванню, тоді як насправді, якщо зачіпається моє “я” , те це впливає на все моє поводження й визначає його.

Це й називається цілісністю, тоді як її протилежність – фрагментарність – зводиться до виконання обрядів або порожньої видимості соціального життя

Насправді Христос для мого особистого життя є всі, а досвід Церкви – це мій цілісний суб’єктивний досвід. Христос і Церква – це для мене порятунок, а я увесь час той самий, коли їм і п’ю, бодрствую й сплю, живу й умираю, як говорить святий Павло; коли вчуся, працюю або займаюся чим би те не було

Христос і Церква надихають і визначають все моє поводження, що б я не робив. Тому зустріч – це “подія” , що прагне обновити всі мої відносини з речами й людьми й саме моє відношення до своїх гріхів

4. Конструктивні відносини в громаді як шлях до твердження “Іншого”

Ця глибока спрямованість ставить своєю метою створення сукупності різних людських відносин з усіма людьми, але насамперед з тими, кому ця спрямованість також властива, тобто зі членами християнської громади

Так громада, залишаючись приналежної до середовища, де вона існує, стає сферою реалізації нових людських відносин, відносин більше гуманних, основний закон яких – милосердна, діяльна любов

Любити – значить прагнути затвердити у відносинах не себе, а іншої людини. Тому що затверджувати іншого – значить зростати, удосконалюватися. На практиці милосердна любов виражається в увазі до особистості іншої людини, у прагненні ввійти в його положення, щоб взяти на свої плечі, разом з іншими, його проблеми й турботи

Так, що народжується громада, стає джерелом нескінченно різноманітних ініціатив і починань. Завдяки їм певна частина суспільства стає по-людськи більше притягальної, Так, народження дитини в одного й членів громади стає щирою радістю для всіх, шлюб двох членів громади також стає святом для всіх інших. Хворим там виявляється допомога, а якщо одна сім’я втрачає даху, те це стає проблемою всієї громади, наскільки це можливо при збереженні волі кожного. І я говорю не про ідеал, а про те, що вже робиться в християнські громадах

Завдяки вже, що змінилися в громаді реальностям, людського життя міняється мир і суспільство. Але варто пам’ятати, що справжнє відновлення може мати своїм джерелом лише те, що лежить поза людиною. Це “Інший” , що радикально відрізняється від нас. Це благодать присутності Христа, пізнавана й улюблена в таємниці Церкви Його. Благодать, що щодня втілюється в церковній громаді, у тім середовищі, де живе людина

Протилежністю цьому четвертому факторові є моралізм

Переконання, що можна бути праведним, дотримуючись певних правил поводження, творячи добро, як те підказує інстинктивне почуття самої людини або його власне судження, через голову ближніх

Ближній – це насамперед той, кого Христос поставив поруч із нами. Немає ближнього, котрий значив би для нас більше, ніж ті, хто так само, як і ми, визнають Христа порятунком: тобто наші брати по громаді

Завдяки їм, завдяки людському досвіду громада на всьому його протязі, людина знаходить здатність стати більше гуманним, більше праведним, жваво відгукуватися й на потреби тих, хто коштує поза громадою, на потреби всього суспільства, особлива увага в якому повинне бути звернене на бедних. Це як би камінь, що падає в ставок і від якого в усі сторони розбігаються концентричні кола. Однак від вихідної точки відмовитися неможливо. А ця вихідна точка – ті, кого Христос ставить поруч із нами, ставить поблизу нас: наші брати по вірі

Для моралізму вихідна точка – це власне судження або намір суб’єкта

5. Громада – зосередження віри у світі

Як я вже сказав, християнська громада, будучи зосередженням віри, існує усередині суспільного організму: вона існує у світі, є частиною даного миру й суспільства, і живе всіма їх проблемами

Вона робить всі або безпосередньо, діючи як єдине ціле, або виховуючи своїх членів так, щоб кожний з них міг з повною відповідальністю діяти особисто.

Тому знаменням живої християнської громади є або її особиста участь у рішенні всіх суспільних проблем, або особиста участь у ньому кожного з її членів, у свідомості віри в Христа й своєї приналежності Кцеркви.

Тут варто підкреслити два основних моменти

Насамперед – це те, що рішення будь-якої проблеми є помилковим і ілюзорним, якщо воно відзначено зневагою до цінностей, исповедуемим церковною громадою, цінностям, якими вона живе: церковному поданню про людину й про зміст історії

По-друге, свідомість приналежності до громади, свідомість нашої єдності, нашої спільності – це свідомість, що визначає поводження християнина навіть тоді, коли він зіштовхується із дрібними й великими суспільними проблемами поодинці. Громада – це ідеальна крапка відліку, що просвіщає свідомість християнина, що прагне дозволити проблеми, що встають перед ним, або діючого разом з іншими людьми доброї волі

Протилежність цьому п’ятому основному моменту двоїста

З одного боку, це подання про християнське життя як про щось замкнутому, що не робить впливу на громадське життя, тобто безвідносно до того оточення, у якому живе людина

З іншої сторони можна звести вплив віри й Церкви на особисті вчинки людини в соціально-політичній сфері до внутрішнього імпульсу, до простого натхнення, як якби досвід церковного життя викликав би в людини інтерес до соціальних проблем і допомагав би йому етично осмислювати їх, але не давав би йому можливості впливати на них рішення

Сьогодні це дуже важливо. Наприклад можна почути: “Завдяки Євангелію я звертаю увагу на бедних” , і це, безумовно, так. Але якщо цим справа й закінчується, виходить, Євангеліє обмежується лише етичною, моралістичною стороною проблеми. Однак Євангеліє формує також судження й поводження тих, хто зіштовхується із проблемою бідності

У якімсь місті проводилася конференція на тему: “Християнин і марксист” . Хто є щирий християнин? Той, хто хоче домогтися справедливості для бедних. Хто є марксист? Той, хто хоче домогтися справедливості для бедних. Отже, сучасний християнин повинен бути марксистом. Такий був хід міркувань, досить розповсюджений в останні роки. Одна бабуся, що була присутнім на конференції підняла руку й робко запитала: “Але тоді в чому ж їхнє розходження?” Що Виступав, на мить розгубившись, відповів:” Християнин бачить у бедних Христа, а марксист ні” .

Над цим епізодом варто серйозно задуматися. Якщо Христос не визначає наш підхід до життєвих проблем, виходить, Він – плід нашої фантазії. Тому дуалізм, відповідно до якого людина з одного боку, є віруючої- християнином, а з іншого боку – громадянином або політичним діячем, – це, на мою думку, одне із серьезнейших оман сучасності. Багато з людей, що прийняли хрещення, живуть подвійним життям: вони “християни” у певні моменти життя, коли мова йде про виконання запропонованих обрядів, а в інший час віра їх залишається в найкращому разі розпливчастим етичним устремлінням. У всіх інших життєвих обставинах християнин – “така ж людина, як інші” .

Однак чудо, чинене у світі вірою й підтвердження, що знаходить своє, у досвіді справді общинного життя, наповнює собою все життя, творить нового суб’єкта, нове “утвір” . І вся діяльність нової людини, його судження про навколишньому, його бачення історії й миру, його взаємини з іншими людьми і його вчинки не можуть визначаться вірою

Віра наповнює все життя й визначає наше поводження щодня.

Висновок

Pages: 1 2 3

Збережи - » Основи формування особистості християнина . З'явився готовий твір.

Основи формування особистості християнина





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.