Основи формування особистості християнина

Свідчити про віру – борг нашого життя. Тому що в християнина в житті є особливий борг – і це не заняття якою-небудь професією, але віра: свідчення про віру, свідчення про віру в рамках свого способу життя. Існує сім’я, існує професія, але основний борг – це свідчення про віру. Для цього ми й були вибрані. Проповідуючи Іоанн Хреститель возвещал, що наблизився порятунок, і тим виявив його людям. Те поводження, до якого нас ставить за обов’язок нашому християнському боргу, ми можемо зрівняти з його проповіддю. У ньому знаходить своє вираження наша особистість: головне в нас – не те, що ми священики, або ченці, або робітники, або батьки сімейства, а те, що ми – християни, чим би ми не займалися. Ми затверджуємо, що порятунок уже діє серед людей, виявляючи його й свідчачи про нього перед всіма

И, як мені представляється, основні моменти християнського життя, нас що характеризують, такі:

1. Христос є порятунок, що є присутнім в історії й існуванні

Віра у відриві від життя марна й втрачає свій зміст. Точно також життя без віри суха й позбавлена змісту, кінцевої мети, який підпорядковано все. А віра складається у визнанні того, що Ісус Христос – порятунок присутнє в історії й існуванні. Присутнє настільки ж реально, як дружина або чоловік, мати або батько, друзі, колеги по роботі, події, про які пишуть газети, хоча про присутність Христа жодна газета не пишеться

Порятунок чекає нас не тільки в житті вічної: воно охоплює собою всього людини, у цьому житті й у житті майбутньої, на землі й на небі. Тим більше що небо – це явище істини земний. А земна істина – Христос, як говорить святий Павло в посланні до Колоссянам, тому що “всі Їм коштує” (Кіл. 1,17) .

У Христі – вичерпний зміст прозорого неба в цей вітряний вечір, моєї особистості, усіх нас, усього миру. Затверджувати, що Христос є порятунок, – значить начертати шлях, на якому все повинне здійснитися й відбутися

Нам був даний час, щоб ця віра, ця свідомість, відчуття присутності Христа дозріли внас.

Христос в історії подібний до ранкового сонця, подібний до зорі. І людина, що ніколи не видали сонця, що завжди жив у ночі, застиг би в здивуванні, бачачи, як займається зоря. Обрису предметів ставали б ясніше, залишаючись, однак, ще розпливчастими й неясними. І навіть якби ця людина не могла уявити собі сяйва сонця в зеніті, він все-таки відчув би, що відбувається щось надзвичайне, що зоря – це початок: початок дня

Земля, земне існування, історія – для християнина як би початок, зоря того дня, для якого ми створені богом

Християнський досвід переживання тої ночі, у яку занурені люди, що пізнають всі як би наощупь, стає початком пізнання того, що надає зміст всьому сущому. І самий очевидний доказ тому – це те, що змістом виявляється наповненої навіть наше повсякденне, буденна життя. Навіть рутину повсякденного існування виконується радістю й величчю

Все це знаходить своє вираження в християнському вчинку, що мовою Церкви називається жертвопринесенням . И тут уже не існує поділу на мале й велике, але все прагне звернеться в нескінченне багатство спілкування із Христом. Переконатися, що це не просто слова, але життєвий досвід, – значить покласти початок пізнанню того, що є Воскресіння, новий мир, що почав відтепер своє існування

Це не виходить, що зникли слабості й гріх, але розпачу вже немає місця й людина може поступово переборювати все зло, з яким він зіштовхується

Коли учні прийшли до Ісуса й запитали Його: “Ти чи Месія або очікувати нам іншого?” , Він відповів пророцтвом із Книги Исаии: “Сліпі прозрівають, і глухі чують” (Лк. 7,20.22) . Це була звістка, зрозуміла смиренним, вона не була призначена спеціально для хитрунів і премудрих, хоча була доступна всім. Почалося літо Господне сприятливе: божественна звістка була надією, вона відкривала можливість зробити святом все земне життя людини

Таким чином, основним значенням для особистості християнина володіє жива свідомість, що порятунок і звільнення – поняття рівнозначні – знаходять відповідь у реальності, що вже є присутнім у людському житті, – у Христі

Протилежність цьому – прагнення шукати порятунку, тобто змісту власної діяльності й діяльності інших людей, змісту часу й праці, у чому-небудь, створеному людськими руками. Це відбувається з нами тоді, коли, наприклад, ми скаржимося, що наші мрії або розрахунки не про здійснилися. Ми розчаровані, тому що покладали надію тільки на людські сили. наприклад, в епоху фашизму багато хто дійсно вірили в Гітлера як у божество, можна навіть сказати, боготворили його. Те ж саме ставиться до людей, які вважали або вважають своїм рятівником Леніна або будь-якого іншого вождя. Тому що вождь є втілення ідеології, що проголошує надію на справу рук людських

Така альтернатива християнству, і це точка зору “миру” . Християнин не може розділяти цю точку зору, тому що по самій природі своєї християнин не приемлет “мирських” надій

2. Діюча присутність Христа в Церкві

Діюча присутність Христа в Церкві реалізується в громаді віруючих, тобто в Церкві. У тій Церкві, що заснував Христос: з ієрархією, єпископами й таїнствами, у яких полягає все життя, тому що таїнство – це сфера, де формується все життя християнина

Отже, покладати свою надію на Христа, бачити в ньому свій порятунок значить оцінювати свою надію в рамках християнської громади: у тій частині Церкви, до якої ми належимо, бути може, маленького й непоказного, маленького й повного недоліків, оскільки вона складається з таких же людей, як ми, але – якщо вона вірна ієрархії, що зберегла апостольську наступність, – незмінно є частиною всієї Церкви й знаменням шляхи

Тому із зовнішньої точки зору вираження віри – це творення громади й життя в громаді, а громада – збори людей, які визнають Христа порятунком і, отже, перебувають усередині всієї Церкви, керованою ієрархією. Визнають Христа порятунком: не порятунком душі, але порятунок життя теперішньої й майбутньої, шляхом і метою: кінцевим призначення людини

Протилежністю цьому другому основному моменту формування особистості християнина була б відомість спілкування із Христом до спілкування з тим Його образом, що являє собою створення нашої уяви: індивідуалістичне відношення до абстрактного образа, єдиною конкретною характеристикою якого були б винятково слова Євангелія в їхньому тлумаченні кожною людиною або ким-небудь із екзегетов.

Навпроти, присутність Христа є в досвіді Церкви, у рамках громади, до якої належить людина й значення якої, отже, полягає в тому, що вона зв’язує нас із усією Церквою й відкриває їй. Це досвід церковного життя там, де ми перебуваємо: у парафіяльній громаді, в університеті, на фабриці, у нашім кварталі, вучреждении.

3. Усвідомлення віри як плода зустрічі

Усвідомлення сутності віри й, отже, сутності Христа; живе усвідомлення цінності нашої єдності, нашої причетності, інакше кажучи – Церкви не є результатом умоглядних міркувань або досліджень. Це плід зустрічі .

Зустріч – це спілкування з особистістю або громадою, що представляється нам настільки справжнім, що воно вражає нас, як спалах світла, і призиває нас до нового, більше щирого життя

Завдяки цій зустрічі вся значимість віри й Церкви як історичної реальності починає знаходити конкретні риси й уже не представляється чимсь абстрактним і відверненим, так що все наше “я” повинне зробити вирішальний вибір. Тому коли особистості кидається виклик, вона усвідомлює, що мова йде об всієї неї життя

И якщо це не так, якщо мова йде не про вирішальний вибір, виходить, віра ще не відкрилася людині, але можна говорити тільки про його знайомство з релігійними обрядами й про пасивну участь вних.

Парадоксальним образом можна сказати, що християнство – це не релігія, це життя

Pages: 1 2 3

Збережи - » Основи формування особистості християнина . З'явився готовий твір.

Основи формування особистості християнина





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.