Сумнішає з кожним роком наша земля: гинуть від загазованого повітря дерева, засихають ріки й моря, умирають цілі види тварин. Людина повірила в те, що він - цар природи й начебто намагається всіх у цьому переконати. Але якими методами? А чи не тими, що знищує все живе? Усі поспішають жити, жити тільки для себе, зовсім не замислюючись над тим, що вони залишають після себе для нащадків. Адже прийде той час, коли знесилені нащадки запитають: «Що ти наробив, людина?»

Та й людиною чи буде наш спадкоємець, а може і якимось мутантом із трьома головами? Саме про це поема - страшна поема Івана Драча «Чорнобильська Мадонна». По землі йде Мадонна. Заходить вона в кожне місто, у кожний будинок, заглядає в серце до кожного. Хто вона? Мати, що шукає своєї дитини? А може, всесвітня Мати, що шукає правди й розумну людину, що, зрештою, зупинить безглузде самогубство людства? А може, це сама смерть, що збирає данину за людську самовпевненість і нехлюйство, за байдужість і нетерплячість друг до друга? Важко знайти відповідь. Але його необхідно знайти, причому якомога швидше, інакше загине планета із чудовим «ім’ям» Земля, а разом з нею загине й людство. Поет запитує: «Хто вона? Зона? Епоха? Доля? Смерть? Я знаю хто - Чорнобильська Мадонна!». Кожний сам для себе повинен вирішити, чи не піддасться він Змієві-Спокусникові, що «шкірку зрізує по спіралі» і «вилущує внутрішності з насіннями», або, може, все-таки таки зрозуміє, про що попереджає нас Чорнобильська Мадонна. А попереджає вона бути не Пілатом, що «від радіації… умиває руки», а бути, насамперед, людьми, здатними усвідомити, яку погрозу несе наше старання підкорити собі природу, зробити з її лише скарбницю для наших потреб. Може відбутися, що вона перетвориться зі скарбниці в самий звичайний цвинтар або в країну суцільних мутантів. Попереджає Іван Драч:

• «За безлад у небуття, за кар’єри й премії,
• Немов на війні, знову вихід один:
• За мудрість всесвітню дурних академій
• платимо безсмертям - життями молодими».

Чорнобильська трагедія принесла багато горя. Ще й зараз чутні її відгомони, ще й зараз сотні, а може, і тисячі людей страждають від страшної, невиліковної хвороби. А можливо, що вже й не страждають… Хто ж винуватий у цій трагедії? На лаві підсудних їх сиділо шестеро - їх, винних у тім, що відбулося. Але, здається, їх було набагато більше. Можливо, кожний з нас повинен був сказати своє слово щодо використання атомних станцій, адже це радіація, шкідлива для всього живого. Може, це який-небудь керівник або науковець, поет або архітектор; може, це я або ти:

• Чому їх шість? А де ж це сьомий - Ти?
• Чому ти не сидиш на лаві - Перший?
• Немає! Ти світиш на нас свисоти.
• Науки далечінь над нами розпростерся

Винних знайдено або не знайдено - зараз неможливо розібратися. Ясно тільки одне: ще кілька десятків років, а може, і менше, і наша планета загине. А ми нібито самі намагаємося все зробити для цього: хімічні викиди в моря й у повітря, що приводить до утворення озонових дір і знищенню чистої води, радіація й бруд, невиліковні хвороби, у тому числі СНІД. Тому і йде Чорнобильська Мадонна по землі, як останнє попередження:

• Несе сива чорнобильська мати
• Цю планету… Це хворе дитя!..

Прийшов час людству отямитися, прозріти, час узятися за розум. Адже кожний з нас хоче жити, хоче дихати чистим повітрям, хоче пити чисту воду і їсти не нітрати, а екологічно чисті продукти. А ще - хочеться залишити нащадкам у спадщину зелену планету Земля, зелену не тільки на малюнках, а й насправді…