Поезія, на жаль, у цей маленький список не зарахована. Якщо навіть нам звернути увагу на те, як довго живуть художники, яке їм дароване довголіття. Наприклад, Тиціан прожив 100 років, Мікеланджело жив 89 років, Матисс - 85 років, Пикассо - 92 років… І все-таки не будемо засмучуватися. Адже саме їм поезії, прозі дана велика здатність проникнути в глибину людської душі, осягнути трагедію миру, звалити на свої плечі всі тяготи, весь біль, всю скорботу. І при цьому не отчаяться, не відступити, не здатися. Мало того! У боротьбі з історичною, суспільною й особистою долею поезія знайшла в собі сили (особливо російська поезія 20 століття) знайти й радість і щастя…

Двадцяте століття принесло людині нечувані страждання, але в цих випробуваннях навчив його дорожити життям, щастям: починаєш цінувати те, що виривають із рук. Характерно, що не в 30-і роки, в епоху страшного тиску держави на людину, а в куди більше легкі часи – в 70-і – проникнув у нашу поезію дух зневіри, заперечення. розчарування. «Увесь світ – бардак» – такий нехитре гасло, запропонований цією поезією людині. Оглядаючись назад, на 20-й століття, хочеться сказати, що в Росії він пройшов не тільки «під знаком понесених втрат», але й під знаком придбань. Не матеріальні цінності нагромадили ми, не благополуччя, не впевненість у собі, «не повний гордої довіри спокій», - ми нагромадили досвід. Історичний, людський. Думати інакше – значить зрадити наших друзів, що пішли з життя в цю епоху, що допомагали нам упоратися з нею. Творчість Осипа Мандельштама прийнято відносити до поезії «Срібного століття». Ця епоха відрізнялася своєю складною політичною й суспільною ситуацією. Як і кожний з поетів «Срібного століття», Мандельштам намагався болісно знайти вихід з тупика, що створився на рубежі століть. Осипнув Эмильевич Мандельштам народився у Варшаві в ніч із 14 на 15 січня 1891 року. Але не Варшаву, а іншу європейську столицю - Петербург, уважав він своїм містом - «рідним до сліз». Варшава не була рідним містом і для батька поета, Емілія Вениаминовича Мандельштама, далекого від успіху купця, раз у раз що очікував, що його шкіряна справа от-от скінчиться банкрутством. Восени в 1894 році сім’я переїхала в Петербург. Втім, раннє дитинство поета пройшло не в самій столиці, а в 30 кілометрах від її - Впавловске.

Вихованням синів займалася мати, Флора Вербловская, що виросла в єврейській російськомовній сім’ї, не далека традиційних для російської інтелігенції інтересів до літератури й мистецтва. У батьків вистачило мудрості віддати свого споглядального й вразливого старшого сина в одне із кращих у Петербурзі навчальних закладів – Тенишевское училище. За сім років навчання учні здобували великий обсяг знань, чим дає в середньому сучасний 4-ех літній коледж. У старших класах училища крім інтересу до літератури, розвився в Мандельштама ще один інтерес: парубків пробує читати «Капітал», вивчає «Ерфуртську програму» і вимовляє палкі мовлення в масовці. По закінченні Тенишевского училища Мандельштам восени 1907 року їде в Париж – Мекку молодих артистично настроєних інтелектуалів. Проживши в Парижі деяким більше напівроку, він вертається в Петербург. Там щирою удачею для нього було відвідування «Вежі» В. Іванова – знаменитого салону, де збиралося в особі найкращих своїх представників літературне, артистичне, філософське й навіть містичне життя столиці імперії. Тут В. Іванов читав курс по поетиці, і тут же Мандельштам міг познайомитися з молодими поетами, що стали супутниками його життя. У той час, коли влітку 1910 року Мандельштам жив у Целендорфе під Берліном, петербурзький журнал «Аполлон» надрукував п’ять його віршів. Ця публікація була його літературним дебютом.

Сам факт першої публікації саме в «Аполлонові» є багатозначним у біографії Мандельштама. Уже перша публікація сприяла його літературній популярності. Оборотний увага, що літературний дебют відбувся в рік кризи символізму, коли найбільш чуйні з поетів почували в атмосфері епохи «новий трепет». У символічних віршах Мандельштама, надрукованих в «Аполлонові», уже вгадується майбутній акмеизм. Але знадобилося ще півтора року, щоб у своїх основних рисах ця школа повністю зложилася. Час, що передують виходу першій книзі поета («камінь» 1930 рік), можливо счастливейшее в його житті. Цьому маленькому збірнику(25 віршів) призначено було виявитися одним з видатних досягнень росіянці поезії

У ранніх віршах Мандельштама-символиста Н. Гумилев відзначав крихкість цілком вивірених ритмів, чуття до стилю, мереживну композицію, але найбільше Музику, який поет готовий принести в жертву навіть саму поезію. Така ж готовність іти до кінця в раз ухваленому рішенні видна в акмеїстичних віршах «Каменю». «Будинку він любить так само, -писав Гумилев, -як інші поети люблять горе або море. Він докладно описує їх, знаходить паралелі між ними й собою, на підставі їхніх ліній будує світові теорії. Мені здається, це самий удалий підхід…» Втім, за цією удачею видні природжені властивості поета: його грандіозне життєлюбство, загострене почуття міри, одержимість поетичним словом

Як і більшість російських поетів, Мандельштам відгукнувся у віршах на військові події 1914 – 1918 р. Але на відміну від Гумилёва, що видели у світовій війні містерію духу й пошедшего на фронт добровольця, Мандельштам бачив війні нещастя. Від служби він був звільнений через хворобу ( астенічний синдром ). Про своє відношення до війни він сказав одному з наших мемуаристів: «Мій камінь не для цієї пращі. Я не готувався харчуватися кров’ю. Я не готовив себе на гарматне м’ясо. Війна ведеться крім мене». Навпроти, революція в ньому як у людині, і як у поеті викликала грандіозний ентузіазм – аж до втрати розумової рівноваги. Кульмінаційною подією його життя було зіткнення із чекістом Яковом Блюмкиним.

Схильний до драматичних ефектів Блюмкин расхвастался своєю необмеженою владою над життям і смертю сотень людей і на доказ вийняв пачку ордерів на арешт, заздалегідь підписаних шефом ЧК Дзержинським. Коштувало Блюмкину вписати в ордер будь-яке ім’я, як життя ні про що не людини, що підозрювала, була вирішена. «І Мандельштам, що перед машинкою дантиста тремтить, як перед гільйотиною, раптом підхоплюється, підбігає до Блюмкину, вихоплює ордера, рве їх на шматки», - писав Г. Іванов. У цьому вчинку весь Мандельштам - і людина, і поет. Роки громадянської війни проходять для Мандельштама в роз’їздах. Біля місяця живе він у Харкові; у квітні 1919 року приїжджає в Київ. Там він був арештований контррозвідкою Добровольчої Армії. Цього разу Мандельштама виручили з-під арешту поети-кияни й посадили його в поїзд, що йде в Крим. У Криму Мандельштам був знову арештований - настільки необґрунтовано й випадково, як і в перший раз, однак з тією різницею, що тепер його заарештувала врангельская розвідка. Далекий від влада імущих будь-який масті, жебрак і державшийся незалежним, Мандельштам викликав недовіру з боку будь-якої влади. З Тифлиса Мандельштам пробирається в Росію, Впетроград.

Про цьому четирехмесячном перебуванні в рідному місті - з жовтня 1920 по березень 1921 року - написано багато спогадів. Вчасно від’їзду з Петрограда вже був закінчений другий збірник віршів «Tristia» - книга, що принесла її авторові світову популярність. Улітку 1930 року він відправився у Вірменію. Приїзд туди був для Мандельштама поверненням до історичних джерел культури. Цикл віршів «Вірменія» незабаром був надрукований у московському журналі «Новий мир». Про враження, виробленим віршами, писала Е. Тагер: «Вірменія виникала перед нами, породжена в музиці й світлі». Життя було наповнено до межі, хоча всі 30-і роки це було життя на грані вбогості. Поет часто перебував у нервовому, напруженому стані, розуміючи, що належить до іншого століття, що в цьому суспільстві доносів і вбивств він теперішній відщепенець. Живучи в постійній нервовій напрузі він писав вірші одне краще іншого - і випробовував гостру кризу у всіх аспектах свого життя, крім самої творчості. У зовнішнім житті один конфлікт випливало за іншим. Улітку 1932 року письменник, що жив по сусідству С. Бородін образив дружину Мандельштама. Мандельштам написав скаргу в Сполучник письменників

Pages: 1 2