Етнографічні дослідження є одним із напрямів залучення молоді до культурної спадщини нашого народу, збереження та передачі майбутнім поколінням його звичаїв, традицій. Характерним для проведення даного виду досліджень є те, що вони дозволяють розглядати через призму історії життя та творчості майстрів декоративно-прикладного мистецтва, їх творчі доробки.

Саме результати етнографічних досліджень здатні давати цілісне уявлення про механізм формування національних цінностей, духовний потенціал народу шляхи досягнення міжетнічної злагоди, передбачати хід і наслідки етнокультурних і національних процесів. Окрім того, спроможні збуджувати національну самосвідомість, котра є найсуттєвішою передумовою духовного піднесення народу і, отже, головним чинником національного державотворення.

Враховуючи великий влив етнографічних досліджень в процесі формування всебічно розвиненої особистості, важко переоцінити їх велике значення у професійній підготовці майбутніх вчителів трудового навчання. Саме проведення студентами цих досліджень спрямовує їх на національно-культурне відродження й дозволить їм у майбутньому організовувати навчально-виховний процес на кращих здобутках і цінностях українського народу. Адже без глибокого та систематичного пізнання народної духовної і матеріально-побутової культури неможливо формувати нові ціннісні орієнтації в умовах державної незалежності.

Особливості проведення етнографічних досліджень відображено працях В. Шухевича, А. Онищука, М. Мандибури, Т. Тиводара, Я. Подоляка, А. Шифер, В. Копчинської-Яворської, Я. Штіка, Т. Колєвої, С. Трояновича та ін.

Окремим питанням підготовки вчителя в процесі залучення до етнографічних досліджень присвячено ряд досліджень Є. Барбіна, С. Бреуса, О. Виговської, В. Гаманюка, Ю. Кирильчука, Г. Мітіна, О. Пєхоти, Г. Троцко.

Зокрема З. Сергійчуком проаналізовано зміст і форми організації народознавчої роботи в загальноосвітній школі; Н. Сивачуком розкрито сутність, зміст, напрями та методи ефективної підготовки майбутніх учителів до народознавчої роботи з учнями; Л. Плетеницькою обґрунтовано систему підготовки студентів до народознавчої роботи в дошкільному закладі на матеріалі народної математики.

Слід відмітити ґрунтовне вивчення технік декоративно-прикладного мистецтва як в теоретичному плані, так і в практичному під час підготовки майбутніх вчителів трудового навчання у вищих навчальних закладах. Але це стосується лише видів поширених в даній місцевості – менш поширені не згадуються взагалі. Навчальний план підготовки бакалаврів та спеціалістів, як правило, не передбачає етнографічно-дослідницької практики, яка б допомогла краще зрозуміти навчальний матеріал.

Для вчителів трудового навчання необхідно знати основні аспекти етнографічних досліджень з декоративно-прикладного мистецтва. Адже, підготовка педагога не вичерпується лише професійним виміром – необхідно формувати інтелігента, гармонійно і всесторонньо розвинену особистість. Знання основних аспектів етнографічних досліджень з декоративно-прикладного мистецтва – є важливим показником педагогічної майстерності вчителя. Проведення цих досліджень спрямовується на національно-культурне відродження й будується на кращих здобутках і цінностях українського народу. Саме тому потрібно збільшити коло вчителів, які будуть займатися організацією етнографічних досліджень з декоративно-прикладного мистецтва, вивчати види та техніки декоративно-прикладного мистецтва через знайомство з побутом, укладом життя, звичаями та традиціями українців.

Однак для того, щоб здійснення етнографічних досліджень студентами з декоративно-прикладного мистецтва було продуктивним і ефективним необхідно визначити зміст та особливості їх організації.

Етнографічні дослідження ми розглядаємо як процес збору інформації про народ, про його етнічні особливості, спосіб життя і облаштування побуту, а в нашому випадку і дослідження ремесел та технік декоративно-прикладного мистецтва.

Враховуючи особливості дослідження як такого, під час організації і проведення етнографічного дослідження ми виділяємо три основних етапи: підготовчий (розробка програми дослідження), основний (проведення дослідження), завершальний (обробка й аналіз даних, формування висновків і рекомендацій). Розглянемо детальніше особливості та зміст проведення кожного етапу.

Перший етап проходження етнографічно-дослідницької практики має передбачати загальне ознайомлення студентів із етнографічно-дослідницькою роботою музею стосовно декоративно-прикладного мистецтва. Адже музеї є результатом унікальних культурних досягнень [4, с. 16], вони мають специфічне завдання, яке жодна інша установа не може в них відібрати: вони були створені для того, аби допомогти всім зацікавленим краще зрозуміти себе та своє місце у цьому світі. Музеї додають нашим поглядам іншої перспективи і тим самим уможливлюють глибше розуміння себе та інших. Засоби, за допомогою яких вони, і тільки вони, зберігають пам’ять та передають духовний зміст – це реальні автентичні й оригінальні об’єкти. Останні відбирають, збирають, консервують, досліджують не завдяки їхній первинній матерії чи виглядові, а тому, що вони є носіями змісту.

На даному етапі доцільним є планування таких видів робіт: проведення настановної конференції, на якій студенти знайомляться з керівником практики від навчального закладу, отримують завдання (вид або техніку ремесла) та корисні поради щодо завдань практики; ознайомлення студентів-практикантів з музеєм, його структурою, зустріч з працівниками етнографічного відділу, ознайомлення з формами діяльності музейних працівників етнографічного відділу, вивчення особливості їх роботи, визначення взаємозв’язку виконуваних ними робіт; складання студентами реєстру документації, який стосується роботи працівників етнографічного відділу; ознайомлення з виставковими залами етнографічного відділу, визначення місця народних ремесел при оформленні етнографічних експозицій, які вони відвідали, а також фотографування експозицій музею, присвячених народним промислам; ознайомлення студентів із типологією виробів декоративно-прикладного мистецтва, особливостями досліджуваного виду ремесла та різними техніками його оздоблення, виявлення формотворних, орнаментальних та колористичних особливостей виробів декоративно-прикладного мистецтва, які містяться у фондах етнографічного відділу музею, фото фіксація або графічне зображення цих особливостей.

Другий етап практики є основним і має передбачати безпосереднє проведення студентами польових етнографічних досліджень ремесел декоративно-прикладного мистецтва. Етнографічні дослідження студентам доцільно проходити в місцях первинного збору інформації – в селах. Якщо серед студентів є такі, які постійно проживають в сільській місцевості, то, навіть, рекомендується проводити дослідження за місцем проживання. Таким чином студенти уникнуть періоду адаптації до незнайомої місцевості та адаптації до них самих місцевих жителів. Спочатку студенти мають підготуватися до польових етнографічних досліджень, зустрітися з керівником польових досліджень, а також скласти програми виконання ними цих досліджень. Далі студенти прибувають в місцевість, де безпосередньо буде проводитись дослідження, поселяються, знайомляться з місцевістю, з жителями цієї місцевості, знайомляться з місцевим (сільським) музеєм (за його наявності). Після адаптації студенти збирають інформацію стосовно теми етнографічного дослідження, ознайомлення з місцевими особливостями та техніками оздоблення досліджуваного виду ремесла (згідно з завданням). Дослідження студентів на даному етапі мають супроводжуватись відео - фотофіксацією досліджуваного виду ремесла (відеозапис, зарисовка, копіювання в матеріалі тощо), який належить місцевим жителям, а також, документальним оформленням зібраної інформації.

Для реалізації другого етапу студент має використати систему методів етнографічного дослідження. Етнограф А. Пономарьов перераховує наступні методи етнографічного дослідження: порівняльно-історичний метод, типологічний метод, метод компонентного аналізу, метод комплексного підходу, метод польового спостереження [5, с. 28]. Розглянемо детальніше визначені методи етнографічного дослідження.

Порівняльно-історичний метод розглядають як спосіб дослідження, який дає змогу шляхом порівняння виявляти загальне й особливе у розвитку народів та причини цих подібностей і розбіжностей. Він ґрунтується на уявленні про історичний розвиток соціальних і національних явищ, який має загальні закономірності прояву. Відповідно до цього методу цілком можливо реконструювати минулі історичні епохи, або вивчаючи їхні пережитки, що зберігаються в сучасній культурі кожного народу, або співс-тавляючи культури різних народів, котрі перебувають на різних етапах історичного, розвитку.

Pages: 1 2