Уже на порозі затишного житла моєї бабусі я вловлюю захід пиріжків. Ох, ці пиріжки! Вони такі смачні! Ми всі її онученята тільки й хочемо скоріше приїхати до неї в гості на пиріжки. Тому що її пиріжки, це наше переконання, - це неперевершений кулінарний твір мистецтва. Бабуся знає, як ми любимо її пиріжки, тому завжди до нашого приїзду намагається приготувати чимало.

Мені приємно спостерігати, як бабуся готовить цей неповторний виріб з неземним смаком. Спершу вона готовить закваску з молока, борошна, цукру й дріжджів. Поки закваска настоюється, щоб почати підходити, тобто повинні з’явитися пухирці, вона готовить «поле діяльності». Усе з кухонного стола вбирається, тому що відтепер на цьому плацдармі будуть з’являтися пухленькі, ароматні, візерункові пиріжки. Бабуся кожний пиріжок прикрашає те листочком, то колосочком, те зубчиками, те якимись квіточками

Я помітила, що бабуся завжди надягає чистенький білий фартучек, начебто готується до якогось святкового дійства

А ще вона посміхається кожному пиріжку, і присуджує: «От знаменитий козачок! А иди-ка до свого війська!» - і саджає його в ряд до інших на лист. Коли стрункі ряди пиріжків-козачків заповнені, вона змазує їхнім яйцем, збитим з молоком. До того ж робить це більшим гусячим пером

Для мене це якесь чарівництво: і перо, і примовляння бабусі, і її святковий вид. Можуть, тому й пиріжки такі вкусние-превкусние.