Григір Тютюнник не дожив до п’ятдесяти. Смерть не забарилася. Зате забарилося все інше: і багатотисячні тиражі його книжок, і широке визнання, і висока премія ім. Т. Г. Шевченко. Коли Григір наклав на себе руки, служителів Феміди цікавило, чому він це зробив? їх насторожила передсмертна записка письменника, що подшли до справи про самогубство: «Домучуйте когось другого, а все моє, що в мене є, спаліть»! Шлях до трагічного фіналу, можливо, почався ще в 1937 році, коли в холодний осінній день п’ятирічний Григір біг за возом, у якій відвозили його безвинного батька, що загинув у сталінських концтаборах. А хто із упевненістю скаже, що на психофізичному стані майбутнього письменника, а тоді літнього шістнадцятирічного хлопчика, не відбився його висновок в 1947 році. Ну, а постійні щиросердечні мучення письменника в застійні часи, коли чи ледве не кожний його добуток оголошувався збитковим, несвоєчасним, а незрідка й просто антирадянським? Єдина втіха: письменник залишив добутки, до яких будуть звертатися прагнучі душі сучасних і майбутніх поколінь

Pages: 1 2