Вірші австрійського поета Рашгера Марії Рильке мають філософський напрямок. У його поезії вражає сприйняття ліриком життя, який наступає після смерті, чиясь смерть не є реальним кінцем, не є фіналом. Ця думка простежується майже в кожному його вірші. Отже, беручи до уваги його відносини до людського буття, можна із упевненістю затверджувати, що поетична тематика Рильке досить насичена питаннями про місце, роль і долю людини в цьому жорстокому світі, де «тьма царює над всім». Цим і доводиться той факт, що дуже багато уваги приділяється внутрішньому буттю людини, його щиросердечним переживанням і вічним проблемам життя й смерті. І на перший план висувається фатальна, не здатна зникнути самотність кожної окремої людини в цьому абсурдному світі:

* Бездомному вже будинку не знайти,

* Самотній - самоти вже не здолає,

Не буде спати, буде читати, листа Буде Писати або вийде в парк брести Алеями, де листя обпадає. Не раптово автора залучили саме такі, на перший погляд, небагато незвичні образи в його лірику. І далеко не кожний здатний такими простими й повсякденними словами відобразити на папері те, що обрисовувалося в його поданні, спробувати розкрити зміст питань, недосяжних і віддалених для людини, що жодного разу не цікавився ними, змусити людину бентежитися й хвилюватися через те, що ми не маємо ні сили, ні будь-якої можливості, щоб розпоряджатися своєю долею, не маємо можливості її змінити. І тут можна навіть провести паралелі, указати на зв’язок між деякими головними й часто вжитими строками в поезії Рильке.

Слово й Бог. Поет надає слову таку владу й силу над людським станом, коли воно може як підвищити його моральну й духовну красу, так і змусити Людину не боятися тих слів, які можуть скривдити, принизити й навіть убити.

Так само об’єднані поняття життя й смерті, які в жодному разі не відділяються, а навпаки, доповнюють і немов продовжують одне інше. Важко точно визначити, що саме залучає в поезії Рильке. Напевно, і цінуємо ми його за те, що таких поетів раніше знищував тоталітарний режим: за «їхню високість, образність, духовну аристократичність» і вселюдяність. Такі художники завжди були самотніми в цьому світі, вони найкраще розуміли й космічну самотність