Образи Фауста і Мефістофеля

Мефістофель постає перед нами як втілення скепсису, недовіри до «божественної» природи людини. Ниці пристрасті, розгул хтивості — це відповідає уявленню чорта про людину. На думку Мефістофеля, нескладно втягнути людину у вир сумнівних насолод та розваг. Але для Фауста таке «солодке життя» не має ніякої цінності.

Мефістофель невисокої думки й про жіночу цнотливість. Він прагне дати Фаусту наочне свідчення, як саме треба поводитись з жінками. Але настирна опіка диявола тяжка для Фауста, а цинічна іронія викликає внутрішній протест.

Отже, ми бачимо, що Мефістофель з усіх сил намагається розбестити Фауста. Але людина в житті діє самостійно і сама несе відповідальність за свої вчинки. Образ Мефістофеля — це філософський образ, образ-символ. «Я — тої сили частина, що робить лиш добро, бажаючи лиш злого»,— говорить він сам про себе, Ґете пояснював цей образ як «дух заперечення».

Мефістофель не тільки знищує щось недосконале у житті, а й тим самим звільняє шлях до досконалішого. Намагаючись висміяти дії і вчинки Фауста, Мефістофель спонукає його до більшого духовного самовдосконалення та активного життя. Перешкоди загартовують душу людини.

Мефістофель вважає, що розум людину тільки губить. Гадає, що Фауст відрізняється від інших тільки своїми примхами, але такий же слабкий, як і всі інші, що його можна дуже легко збити зі шляху пошуків істини, згасити в ньому розум і погубити його душу, іншими словами, вбити у Фаусті всі високі думки і поривання.

Він впевнений, що людина з такими високими прагненнями, як Фауст, піддасться низьким спокусам і зверне зі шляху. Фауст — це вчений, який чує кроки нової епохи, але не може вирватися з тенет минулого. Бажаючи пізнати світ, він залишається поетом, і йому близька краса природи, любов до простих людей. В ньому постійно живе поривання угору, але Фауст розуміє, що людству ще далеко до досконалості.

Трансформація образів Фауста і Мефістофеля в літературі XX століття

Фауст і Мефістофель стали вічними образами світової культури («вічні образи» — умовна назва художніх типів і характерів, риси яких повторюються протягом віків). Увійшовши в нашу свідомість як герої трагедії Ґете, вони давно вийшли за її межі, бо суперечці між людиною та дияволом, мабуть, ніколи не буде покладено край.

Те, що образи Фауста і Мефістофеля та їхні стосунки неодноразово актуалізувалися в літературі ХІХ-ХХст., свідчить про важливість проблем, які вони уособлюють: пошуки сенсу і мети людського життя, зміст і ціна щастя, виправдання і неприйняття зла, подвійність людської натури. Сучасні письменники прагнуть сказати своє слово щодо дискусії між дияволом і людиною, дати сучасне розуміння людських можливостей. У літературі останнього століття відомо близько 150 модифікацій фастівського сюжету. Фауст XX ст. втратив роль універсального символу і виступив носієм найрізноманітніших настроїв часу.

На початку минулого століття виникли сумніви в цінності фастівських пошуків. Світоглядна криза, пов’язана із зневірою у величі людського розуму й волі, викликала до життя чимало пародій, комедій, естрадних ревю, анекдотичних оповідань: «Кінець Фауста» К. Фаррера (1904), «Новий Фауст» Р.-Х. Бартша (1908), «Ксендз Фауст» Т. Мічинського (1911), «Діяння і судження доктора Фаустролля, патафізика» А. Жарі (1911).

«Веселі поминки» Фауста продовжувались упродовж 20-40-х років в новелах, п’єсах, романах П. Бурга, С. Гіньоля, Дж. X. Проутро, П. Мак-Орлана, А. Гершунрва. У цей час спроби повернути образу Фауста колишню велич позначилися більше в філософії і публіцистиці, ніж у художній літературі, де з’явилося лише декілька незначних творів з даної тематики (поема Р. Панвітца «Фауст і Гелена», роман Е. Кратумана «Фауст, книга про німецький дух»).

Збережи - » Образи Фауста і Мефістофеля . З'явився готовий твір.

Образи Фауста і Мефістофеля





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.