Над широким берегом Дунаю, Над великої Галицкой землею Плаче, з Путиеля долітаючи. Голос Ярославівни молодий… Н. Заболоцкий “Слово об полицю Игореве” - чудовий пам’ятник давньоруської культури. Він доніс до нас не тільки опис подій свого часу, образне мислення й світогляд наших предків, у поетичній формі створив образи князів, простих ратників і російських жінок. Поряд із зображенням відважних і свавільних князів, автор “Слова” не залишає без уваги й дружин російських воїнів, докладно зупиняючись на образі Ярославівни, дружини Ігоря, одному із кращих у добутку. Ніжна й віддана, самовіддана й вірна, Ярославівна виливає своє горе в традиційному плачі. Але так задушевно й драматично він звучить!

Ярославівна не просто виконує покладений ритуал. Вона щиро вболіває про загибель дружини чоловіка, про рани Ігоря, жалуючи про те, що немає її поруч, що не може вона допомогти, хоча душа її готова летіти птахом, полегшити улюбленому страждання. Полечу,- Говорить кукушкою по Дунаєві, Омочу шовковий рукав у Каяле-Ріці, Ранку князеві криваві його рани на могутнім його тілі. Русь уже хрещена, християнство офіційно визнане. А в плачі Ярославівни чітко чутні вірування й традиції язичества

Вона, як до живих і всесильних божеств, звертається до сонця й вітру, могутньому Дніпрові - Словутичу, просячи захисту для Ігоря і його воїнів. Об вітер, вітрило! Навіщо, пан, вієш ти назустріч? Навіщо мчиш хиновские стрелочки на своїх легенів крыльицах на воїнів мого милого?.. Об Дніпро Словутич! Ти пробив кам’яні гори крізь землю Половецьку… Прилелей же, пан, мого милого до мене, Щоб не слала я до нього зліз на море рано. Уже в цьому древньому пам’ятнику закладені ті традиції, які потім розів’ються в нашій класичній літературі: незвичайна самовідданість російської жінки, її повне підпорядкування інтересам чоловіка - воїна, захисника батьківщини, і безмежна віра в правоту його справи. Світле й тричі світле сонце! Усім ти тепло й прекрасно: Навіщо, владыко, простягло ти гарячі свої промені на воїнів мого лади? У поле безводному жаждою луки скрутило, горем їм сагайдаки заткнуло? Ярославівна - рівноцінний образ поряд з іншими героями “Слова об полицю Игореве”.

Це багато пізніше з’явиться “Домострой”, що окреслить коло жінки сімейними проблемами, зробить її в середньовіччя безсловесною “рабинею чоловіка”. І заново прийде “завойовувати” жінкам те особливе положення подруги, охоронниці вогнища, що вона по праву займала в стародавності. Образ Ярославівни виявиться й доповниться рисами й достоїнствами, знайде нове життя в героїнях Пушкіна й Некрасова, Тургенєва й Толстого, але початок був покладений в all so ch. ru 2001 2005 “Слові”, і це дуже важливо й коштовн.о

Далеко в Путивлі, на забралі Лише зоря займеться поутру, Ярославівна, повна суми, Як зозуля, кличе на юру…