Одним з віртуозних втілень філософської ідеї автора «Майстри й Маргарити» є Воланд. Його образу в романі належить особлива роль. З одного боку, він - подання фантастичного елемента, що уже традиційно використовує письменник, з іншого боку - Воланда багато в чому можна назвати авторським резонером, виразником ідеї роману. Воланд з’являється в першій же главі «Майстра й Маргарити» і йде у вічність разом з іншими героями наприкінці книги. Це єдиний герой, непідвласний чужому суду, рішенню, відплаті або викриттю. Правда, ми пам’ятаємо його слова про якійсь «чарівній відьмі», що залишила на пам’ять йому біль вколене.

Але в самому-те романі - у його оповіданні - немає жодного випадку, де б Воланд зазнав поразки. Згадаємо, чим окончилась спроба його викриття у вар’єте на сеансі чорної магії. Воланд - своєрідний над персонаж», «сверхгерой», що виходить із всіх обмежувальних рамок трьох площин оповідання: «роману про Майстра», «роману про Пілата» (у ньому Воланд безпосередньо не бере участь, є лише свідком що відбувається), «роману про Воланде й Москву», якщо можна так сказати, про основну матерію роману «Майстер і Маргарита», найбільш об’ємної його частини, де протистоять один одному «сили тьми» і Москва 30-х років. Але опір Москви «частини тої сили, що вічно хоче зла й вічно робить благо», заздалегідь безглуздо. Воланд же виявляє своя присутність у романі ще раніше, ніж основний «герой» (хоча й заявлений у назві) Майстер, раніше, ніж Москва - в епіграфі, де слова від імені Мефистофеля можна віднести й Кволанду.

Автор віддає цьому героєві досить широкі повноваження: протягом усього роману він судить, вирішує долю, вирішує - життя або смерть… Низка дрібних апокаліпсисів відбувається з волі Воланда. Воланд коштує на чолі сили, що здійснює мотив відплати - суду. По суті, він - одна з головних сюжетних «пружин», тому що мотив відплати, суду, здійснення справедливої оцінки є головним мотивом добутку

Про те, що Воланд - це представник сили зла, той же Сатана, ми згадуємо не відразу, точніше, сам автор не акцентує увагу на цьому. Для Булгакова зовсім не очевидно традиційний розподіл «повноважень» між Богом і Сатаною: першому - добрі справи, а другому - злі. Сам Воланд ставиться до формальностей, до своїм «міністерським» обов’язкам досить зневажливо: він не заважає Маргариті зробити акт милосердя, відвертаючись, а його «пакостничанье» обмежується витівками звиті, особливо Бегемота. Основна ж «діяльність» Воланда, видимо, - уравнове-шиванье сил добра й зла, здійснення справедливості

Воланд, а виходить, почасти сам автор, розуміє справедливість не тільки як милосердя, а як воздаяние за принципом «кожному по вірі». «Не по розуму, не по правильності вибору умственности, а на вибір серця, по вірі!» Воланд кожного героя, все місто разом зважує на вагах людської совісті, людяності й правди. «…Не вірю я ні в що з того, що пишу!..» - викликує Рюмін, усвідомлюючи свою бездарність, людську порожнечу, і тим самим платить по рахівниці

Так Воланд, прямо або побічно, розкриває внутрішню сутність людини, а не зовнішню, раціоналістичну. І для автора образ Воланда - не просто сила зла, а сила, що протистоїть матеріалістичному розумінню миру як сукупності зовнішніх рис. Воланд втілює в собі саме ідею автора про незмінність усього внутрішнього, людської природи й світового пристрою життя від зовнішньої оболонки

Воланд - це сила, непояснена простими логічними міркуваннями, що і істотна для Булгакова тому, що руйнує своїм існуванням у романі раціоналістичну ідею. Воланд першою справою, користуючись своєю ірраціональною силою, перемагає «натхненника» матеріалізму, главу Массолита Берліоза, що «до незвичайних явищ… не звик» і намагається «захистити» себе від «темної сили» думкою: «Этого не може бути». Воланд і його звита - не перше фантастичне допущення Булгакова, але новаторство письменника в створенні образа Сатани виразилося в тім, що Воланд - герой зовсім не формальний, і його функція зовсім не обмежується звичайним «репертуаром» чортів і «темної сили». Образ Воланда чи виявляється не самим головним у системі персонажів: він скріплює собою всі три площини оповідання роману, здійснює основний мотив відплати, суду

Образ Воланда прямо пов’язаний з концепцією роману. Воланд називається своїм ім’ям (Сатана) тільки кілька разів - у тому числі й у назві глави «Бал у Сатани». На бал приїжджають убивці й кати, отруйниці, повішеники. Але, як і Воланд, вони - лише посередники між злом і людьми, «помогающие» відбуватися злочинам і капостям

Всі гості - як би чиновники, «служащие канцелярій» темних сил, що мають право найчастіше не на здійснення зла, а на спокусу злом людей (звичайно, всі вони самі вже були спокушені). Сатана адже теж піддався спокусі, вона - глава, головний спокусник. Зміст всіх трьох «романів» зводиться до ланцюжка спокус. Воланд здійснює одну більшу компрометацію Москви, спокушаючи її грошима, ширвжитком на сеансі чорної магії й розкриваючи зло тим же спокусою в кожної людини вотдельности.

Все зло, що затаїлося, сховано, спить у людях, потенційно існує, але подавлено соціальними заборонами. Воланд, «звита» і вся «темна сила» розкривають, викривають, спокушають. Але якщо всі твори на a l l soch © 2005 таке соблазнение, спокуса є щоденним і в ньому нічого особливого ні, те Воланд вносить елемент відплати, покарання за доконану провину

Єдині, хто виносить випробування, - Майстер і Маргарита (та й Майстер, виявляється, все-таки заслуговує лише спокій). Воланд - ця та основна сюжетна «пружина», що допомагає авторові розкрити, викрити, «обезглавити» (як Берліоза й Жоржа Бенгальського) ідею зовнішньої, «оболочечной» життя. Так само, як в оповіданні роману матеріалізується, спливає назовні, здійснюється те, що звичайно приховано усередині людей (позбавлення тіла Варі-Нухи й «мовець» костюм, пожежа в будинку Грибоєдова - і т.п. виявлення істини), так і Воланд являє собою матеріалізацію ідеї автора

Образ Воланда - образ узагальнюючу, кожну сюжетну лінію він приводить до свого ідейного завершення, кожні композиційні паралелі з’єднує між собою. Воланд матеріалізує у своїй особі своєрідний суд Вічності, суд автора над своїм часом