Михайло Коцюбинський любив і знав психологію дитини, розумів її душу. Невеличкий світ сільського хлопчика мальовничо-реально, правдиво змалював письменник в оповіданні «Ялинка». З нетерпінням чекав Василько Різдва. Він мріяв побачити в домі прикрашену ялинку, яку пестував і доглядав. Та через нестатки батько змушений напередодні свята продати ялинку панам. Василькові дуже «жаль стало стрункої ялинки, що одна звеселяла зимою садок». Але він змирився із втратою улюбленого деревця, бо любив батьків і співчував їм. Своєю втіхою він жертвує заради сім’ї. Хоча і болить душа, і «дві сльозини скотились йому по щічках».

Василько сміливий, кмітливий і розважливий. Заблукавши, він не розгубився, приймає правильні рішення, шукає дорогу. Важко уявити, як почувався Василько сам серед темного лісу, у якому завивала хуртовина, бурхав холодний вітер, і дерева простягали до нього цупкі чорні гілки. У цей час хлопчик думає про своїх батьків, які «журяться та сумні-сумні сидять край столу і не їдять вечері».

Витримка і хоробрість допомогли Василькові врятуватися і від вовків. Він щосили затяв коні і вхопився за гриву. «Переляканий, без шапки, запорошений снігом, мчав Василько по дорозі назустріч холодному вітрові».

Мені сподобався Василько — безстрашний хлопчик, люблячий син і людина, хоча й маленька, з великим почуттям відповідальності перед рідними.