Сюжет комедії А. С. Грибоєдова «Горі від розуму» становить конфлікт людини прогресивних переконань Олександра Андрійовича Чацкого - з консервативним фамусовским суспільством. Єдиний персонаж, задуманий як близький Чацкому.- це Софія Павлівна Фамусова. Заради зустрічі з нею Чацкий приїжджає в Москву після трирічної відсутності. Він і не підозрює, що її обранцем став Молчалин: виникає типова ситуація «любовного трикутника».

Розвиток сюжету визначається й бажанням Чацкого з’ясувати, кому віддане серце Софії. Але герой постійно вступає в конфлікт із навколишніми її людьми й насамперед з її батьком Павлом Опанасовичем Фамусовим. Погляди Чацкого несумісні з поглядами фамуеовского суспільства, а приховувати їх він не вміє. Грибоєдов блискуче показує, наскільки Чацкий далекий цьому суспільству, у якому живе Софія. Таким чином, дівчина виявляється як би на перетинанні всіх «силових ліній» цієї комедії

Грибоєдов, створюючи настільки складний і .суперечливий образ, писала: «Дівчина, сама недурна, воліє дурня розумній людині…» Він представив жіночий характер великої сили й глибини. Образу Софії досить довго «не зезло» із критикою. Навіть Пушкін уважав цей образ невдачею автора. І тільки Гончарів в «Мильоне роздирань» в 1878 році вперше зрозумів і оцінив по достоїнству образ Софії і її роль у п’єсі. «Це суміш гарних інстинктів з неправдою, живого розуму з відсутністю всякого натяку на ідеї й переконання, плутанина понять, розумова й моральна сліпота - все це не має в ній характеру особистих пороків, а є як загальні риси її кола».- пише Гончарів

Софія - персонаж побутової драми, а не соціальної комедії, так само як і Чацкий, вона натура жагуча, живуча сильним і сьогоденням почуттям. І нехай предмет її страсті вбоге й жалюгідний - це не робить ситуацію смішний, а, навпроти, збільшує її драматизм. У Софії дуже сильне почуття любові, але в той же час любов її безрадісна й невільна. Вона прекрасно усвідомлює тім, що її обранець, Молчалин, ніколи не буде прийнятий батьком: у фамусовском суспільстві шлюби відбуваються з розрахунку. Батько мріє видати дочка за Скалозуба, але вона здатна адекватно оцінити особистість нареченого:

Він слова розумного не виговорив сроду,

Мені однаково, що за нього, що вводу.

Софія мріє про любов, причому про незвичайну любов. Думка про шлюб зі Скалозубом затьмарює життя дівчини, і внутрішньо вона вже готова до боротьби. Почуття настільки переповняють її душу, що вона сповідається у своїй любові спочатку служниці Лізі, а потім і Чацкому. Софія настільки закохана й одночасно так обтяжена необхідністю постійно таїтися від батька, що їй попросту змінює здоровий глузд: «Так що мені до кого? До них? До всієї вселеної?»

Софія вибрала й полюбила людини зручного: м’як, тихого й покірливого (таким з’являється Молчалин у її характеристиках). Як їй здається, вона ставиться до нього здраво й критично:

Звичайно, немає в ньому цього розуму

Що геній для інших, а для інших чуму,

Який швидкий, блестящ і незабаром опроттет…

Так чи такий розум сімейство ощасливить?

Імовірно, їй здається, що, мріючи про шлюб з Молчалиним, вона надходить дуже практично. Але у фіналі, коли вона стає мимовільним свідком «залицяння» Молчалина за Лізою, для неї відкривається щира сутність її коханого. Мол-Чалин так низок, так підлий у сцені з Лізою, що в порівнянні з ним Софія поводиться в цій ситуації з більшим достоїнством:

Докорів, скарг, зліз моїх

Не смійте очікувати, не коштуєте ви їх.

Як же трапилося, що розумна й глибока дівчина не тільки зволіла Чацкому негідника, бездушного кар’єриста Молчалина але й зробила зрадництво, пустивши слух про божевілля люблячої її людини?

Імовірно, проблема полягала не в самій Софії, а у всій системі жіночого утворення, що мало кінцевою метою дати дівчині необхідні знання для уда-чной світської кар’єри, тобто для благополучного заміжжя. Софія не вміє думати, не здатна відповідати за кожний свій крок - от у чому її лихо. Життя свою вона будує по загальноприйнятих зразках, не прагнучи знайти власний шлях. З одного боку, неї виховують книги. Вона зачитується сентиментальними історіями любові бідного юнака й багатої дівчини, захоплюється їхньою вірністю й відданістю. Молчалин так схожий на романтичного героя! Немає нічого дурного в тім, що юна дівчина хоче почувати себе героїнею роману. Але вона не бачить розходження між романтичним вимислом і життям, не вміє відрізнити щире почуття від підробки. З іншого боку, Софія неусвідомлено будує своє життя відповідно до загальноприйнятої моралі. У комедії жіночі образи представлені так, що ми бачимо весь життєвий шлях світської дами: від дівоцтва до глибокої старості, від князівен Тугоуховских до графині-бабусі. Така вдале, благополучне життя світської дами, повторити яку прагне будь-яка панянка, і Софія теж: заміжжя, законодавиця у світських вітальнях, повага навколишніх, і так до того моменту, коли «з балу так у могилу». І для цього життя Чацкий не підходить, а от Молчалин - просто ідеал! Їй необхідний « чоловік-хлопчик, чоловік-слуга, з жениних пажів - високий ідеал московських всіх чоловіків». Тому, навіть відмовившись від Молчалина, Софія, швидше за все, не відмовиться від шанувальника «молчалинского типу».

Софія, безумовно, натура неординарна: жагуча, глибока, самовіддана. У комедії Грибоєдова Софія завдяки своєму характеру виявляється в зовсім особливому положенні, займаючи в конфлікті Чацкого й фамусовского суспільства як би серединне місце. Окремими рисами своєї натури Софія близька Чацкому, але в остаточному підсумку виявляється його супротивником. Це протиріччя робить Софію одним із самих оригінальних образів комедії Грибоєдова «Горі від розуму».