Те суки золотих стовбурів, Як свічі, тепліють перед таємницею, И розцвітають зірки слів На їхньому листі первісної. С. Єсенін Поезія великого російського поета С. Єсеніна надзвичайно близька до народного, настільки вона задушевна, мелодійна, образна. З кожного есенинского вірша нам посміхається природа: лісами, лугами, озерами… У своїй творчості С. Єсенін з’являється перед нами як молодий, але мудрий філософ. Він часто порівнює людину з деревами, квітами, немов бажаючи показати, що всі ми - діти однієї природи й закони, що діють у світі, поширюються й на людину. Життя, по Єсеніну, - це квітучий весняний сад, і люди тут - одні із самих прекрасних плодів

Бачу сад у блакитних накрапах, Тихо серпень приліг до тину. Тримають липи в зелених лабетах Пташиний гомін і щебетню. Образ саду в Єсеніна багатозначний. Ліричний герой у віршах поета часто ототожнюється з листами, квітами, деревами (кленом, черемшиною, березою) і, завдяки цьому, як непотрібну ношу, скидає обмеження, що накладаються людським тілом: краще бачить і чує, глибше почуває, частіше доторкається до істини й Бога

Добре під осінню свіжість Душу-Яблуко вітром стряхать И дивитися, як над речкою ріже Воду синю сонця соха. Уособлення - улюблений художній прийом С. Єсеніна. З його допомогою природа у віршах поета оживає, допомагає йому, попереджає про небезпеку, Дає можливість краще виразити свої почуття й думки. Сам поет розчиняється в навколишньому світі, перетворюючись у єдине ціле із травами, полями, листям. Клен ти мій опалий, клен заледенілий, Що коштуєш нагнувшись під заметіллю білої?…

Сам собі здавався я таким же кленом, Що Тільки не обпав, а щосили зеленим. Друг дитинства Єсеніна К. Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 Цыбин згадував, що навіть в! дитинстві квіти для поета були живими друзями, з якими можна спілкуватися, засмучуватися, ділитися надіями. В останні роки життя Єсенін створює цілий цикл віршів “Квіти”, у якому ділиться своїми думками про людину, зміст його життя, любові. А люди хіба не квіти?

Про милу, відчуй ти, г-г- Тут не пустельні слова. Як стебло тулово качаючи А ця хіба голова Тобі не троянда золота? Квіти людей і в солнь і в холонути Вміють плазувати й ходити

Квіти - живі, і тому всі вони різні, як і люди. Але квіти можуть розцвітати щовесни, обсипаючи восени, людині ж дана лише одне життя, зміст якого - любов. Я милої голову мою Віддам, як троянду золоту. І все-таки людина - дитя природи, тому в кожного в житті є своя пора: час цвітіння - весна, зрілості - літо, зів’янення або плодоносіння - осінь і сувора сніжна зима, що закономірно завершує це коло

Всі ми яблуко радості носимо, И розбійний нам близький свист. Зріже мудрий садівник осінь Голови моєї жовтий аркуш. Єсенін уважає, що не варто жалувати про те, що все життя залишилося за, адже є спогаду, у яких жива молодість. Природу не переробиш, все має свій кінець. От так само перецвітемо й ми И отшумим, як гості саду…

Коль немає квітів серед зими, Так і сумувати про їх не треба.