У своїй творчості Некрасов приділяє особливу увагу розкриттю жіночих образів. При цьому, спостерігаючи й вивчаючи жіночий характер, він не обмежується своїм колом -навкруги родового дворянства. Його творча інтуїція й поетична уява здатні проникнути в душу й простій селянки, і дружини декабриста, і навіть занепалої жінки. Некрасов гостро відчував несправедливість, що випала на частку російської жінки, яке б положення в суспільстві вона не займала, адже навіть жінки з вищого світла перебували в підпорядкованому положенні й не мали ніяких прав

Якщо жінка з народу знемагала від непосильної праці, то дворянка - при зовнішнім благополуччі - страждала від відсутності волі й повинна була неухильно випливати писаним і неписаним законам свого кола. Усе героїні Некрасова - жінки самовіддані, сильні, здатні принести себе в жертву тим, кого вони люблять. Приклад дивної стійкості, шляхетності, самозречення виявляють нам образи його поеми “Російські жінки” - княгині Трубецька й Волконська. Звиклі до пишноти світського життя, розкоші й статку, вони, знехтувавши осуду світла, знаючи, на які борошна прирікають себе, відправляються за своїми чоловіками-декабристами в Сибір. Брехливе, порожнє вище суспільство для них - лише “маскарад”, “нахабної дряни торжество”, де панують “подленькая помста” і святенництво, чоловіки там - “збіговисько Іуд, а жінки - раби”.

Чому некрасовские героїні виносять чоловікам настільки строгий вирок? Так тому, що вони, піддавшись на спокуси світського життя, не побажали розділити доля декабристів, пожертвувати собою в ім’я волі, щастя й справедливості. Трубецька й Волконська міняють суєту світла “на подвиг любові безкорисливої”, вони так само, як і їхні чоловіки, хочуть постраждати за волю, їм теж небайдужі долі російського народу: княгині Трубецькой “сняться стогони бурлак на волзьких берегах”, а Волконська, стикнувшись із життям народу й довідавшись широту його душі, викликує: Ти любиш нещасного, росіянин народ! Страждання нас поріднили… Жінка в некрасовской поезії завжди приречена на несправедливість, її нещасна доля визначена тим суспільством, у якому вона живе

У вірші “Трійка” Некрасов звертається до молодої дівчини, у якої спереду ще ціле життя; вона повна бешкетництва й веселощів, їй не далекі дівочі грайливі мрії. Вона ще не знає, що чекає її в житті, і “жадібно дивиться на дорогу”, заграючи з “проїзним корнетом”. Але Некрасов пророкує їй жалюгідне й убоге існування; ні краса, ні веселу вдачу не допоможуть їй уникнути важкої жіночої частки: За нечупару підеш мужика. Зав’язавши під мишки фартух, Перетягнеш потворно груди, Буде бити тебе чоловік-коверзун І свекруха в три погибелі гнути. Схожу долю російської жінки малює поет у вірші “ чиЇду вночі по вулиці темної”.

Його героїня - жертва несправедливості, що панує в суспільстві, де жінка не має ніяких прав. “З дитинства доля не злюбила тебе”, - говорить Некрасов. Спочатку неї бив батько, потім -” нелюбимий чоловік. Коли ж вона, знехтувавши всі умовності суспільної моралі, відкрилася нарешті теперішньої, чистої любові, те й тут неї наздоганяють волаюча жорстокість і несправедливість людей, які “ім’ям страшним” неї назвуться

Саме з вини таких “порожніх і брехливих” людей жінка встає на шлях гріха й пороку, як це показано у вірші “Коли з мороку заблужденья…”. Але в душі навіть такий занепалої женщи ны тепліє іскра божия; для Некрасова завжди є надія на те, що вона встане до нового життя, зможе проклясти “її порок, що обплутав,” і “сміло й вільно” вступити на чесний шлях. Щемливою жалістю й гіркотою наповнені вірші поета, присвячені жінці з народу. От як він пише про несправедливість, що терпить проста селянка: Три тяжкі частки мала доля, И перша частка: з рабом повінчатися, Друга - бути матір’ю сина-раба, А третя - до труни рабові покорятися, И всі ці грізні частки лягли На жінку росіянці землі

Воістину величний і світлий образ російської жінки з’являється перед нами в поемі “Кому на Русі жити добре”. Це - селянка Матрена Тимофіївна Корчагіна. Все її життя, що проходить у непосильній праці, - приклад дивної стійкості, терпіння й сили характеру

Саме про таких жінок, як Матрена, Некрасов писав: Коня на скаку зупинить, У палаючу хату ввійде. Ніякі життєві невдачі й удари долі не можуть зломити її, вона здатна вистояти перед будь-якими випробуваннями, і, незважаючи ні на що, вона не піддається розпачу й озлобленню й безмовно несе свій хрест. Епічний тон оповідання надає її образу характер загальності

Некрасов осмислює історію Матрены як долю російської селянки взагалі й, малюючи її героїчний життєвий подвиг, показує, що такі, як вона, мають право на інше життя, на справжню волю й справедливість. “Хто ж захистить тебе?” - звертається Некрасов до жінки в одному зі своїх віршів. Він розуміє, що, крім нього, більше комусь замовити слово про страждальницю землі росіянці, подвиг якої непомітний, Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 але великий!