Образ Печорина в романі М. Ю. Лермонтова «Герой нашого часу» | Довідник школяра – кращі шкільні уроки по всім предметам

Образ Печорина в романі М. Ю. Лермонтова «Герой нашого часу»

Роман “Герой нашого часу” був написаний в 1838-1840 роках XIX століття. Це була епоха найжорстокішої політичної реакції, що наступила в країні після поразки виступу декабристів. У своєму добутку автор відтворив в образі Печорина, головного героя роману, типовий характер 30-х років XIX століття. Печорин утворена світська людина із критичним розумом, незадоволений життям і не бачить для себе можливості бути щасливим

Він продовжує галерею “зайвих людей”, відкриту Євгенієм Онєгіним Пушкіна. Бєлінський відзначав, Усі права захищені й охороняються законом &copy 2001-2005 олсоч. ру що думка зобразити героя свого часу в романі не належить винятково Лермонтову, тому що в той момент уже існував “Лицар нашого часу” Карамзина. Бєлінський указував також, що багатьом письменникам початку XIX століття спадало на думку така думка. Печорин називається в романі “дивною людиною”, так про нього говорять майже всі інші персонажі

Визначення “дивний” здобуває відтінок терміна, за яким встає певний склад характеру й тип особистості, і є більше широке і ємним, чим визначення “зайва людина”. Подібного роду “дивні люди” були й до Печорина, наприклад в оповіданні “Прогулянка по Москві” і в “Нарисі дивака” Рилєєва. Лермонтов, створюючи “Героя нашого часу”, говорив, що йому “весело було малювати портрет сучасної людини таким, яким він його розуміє й насто зустрічав”. На відміну від Пушкіна, він зосереджує увагу на внутрішньому світі своїх героїв і затверджує в “Передмові до журналу Печорина”, що “історія душі людської, хоча б і самої дрібної душі, чи не цікавіше й не корисніше історії цілого народу”.

Прагнення розкрити внутрішній мир героя відбилося й на композиції: роман починається як би із середини оповідання й послідовно доводить до кінця життя Печорина. Таким чином, читач заздалегідь знає, що “скажена гонка” Печорина за життям приречене на невдачу. Печорин проробляє шлях, що робили його романтичні попередники, показуючи тим самим неспроможність їхніх романтичних ідеалів. Печорин попадає з “цивілізованого” миру в мир “дітей природи”, на Кавказ, але й там він виявляється чужим, “зайвою людиною”, і, крім страждань і сум’яття, нічого не несе: він стає непрямим винуватцем загибелі Бэлы, розбудовує життя “чесних контрабандистів”, із-за нього валить доля князівни Мері. Структура “Героя нашого часу” фрагментарний, тому роман являє собою систему розрізнених епізодів-повістей, об’єднаних загальним героєм Печориным.

Така композиція є глибоко змістовною: вона відбиває розірваність життя головного героя, відсутність у нього якої-небудь мети, якого-небудь об’єднуючого початку. Життя героя проходить на роздоріжжях у вічних пошуках сенсу людського існування й щастя. Печорин майже увесь час у шляху. “Це мир у дорозі”, говорив Гоголь із приводу “Героя нашого часу”. У тім, як зображує Лермонтов головного героя, відчувається бажання дати йому соціальну характеристику

Печорин продукт і жертва миколаївської епохи в одній особі, “чия душа зіпсована світлом і розірвана на дві половинки, краща з яких висохнула й умерла”, тоді як інша “жила до послуг кожного”. Є в цьому персонажі й те, що виводить його за рамки соціальності, тобто Лермонтов розкриває у своєму герої й загальнолюдські початки, що не залежать від епохи й часу. У цьому змісті завдання, що ставить перед собою Лермонтов, порівнянна із завданням Достоєвського: “При всьому реалізмі знайти в людині людини”. Лермонтов у романі приділяє багато уваги зображенню не тільки свідомості, але й самосвідомості героя

Напружений психологічний аналіз - це “хвороба століття”, але також і необхідна форма самопізнання розвитий особистості. Те, що Печорин постійно міркує про свої вчинки, аналізує свої почуття, є свідченням того, що ми маємо справу з особистістю неординарної; герой лермонтовского роману особистість у найвищому змісті цього слова. Ми можемо провести порівняння з романом Пушкіна “Євгеній Онєгін”. Печорин, теж будучи “зайвою людиною”, відрізняється від Онєгіна не тільки своїм темпераментом, не тільки глибиною думки, але й ступенем усвідомленості себе, свого відношення кмиру.

Печорин більшою мірою, чим Онєгін, мислитель, ідеолог. У цьому змісті він герой свого часу. Дієвість Печорина, на яку робить акцент Лермонтов, пояснюється, насамперед, ступенем розвиненості цього героя: він добре утворений, добре розбирається в людях, знає їхні слабості, але використовує ці знання у своїх цілях. Лихо Печорина в тім, що його незалежна самосвідомість і воля переходять в індивідуалізм. У своєму протистоянні дійсності він виходить тільки зі свого “я”. Він не просто егоїст, він егоцентрист

Печорин є діячем не тільки по натурі, але й по переконанню. Він сам указує, що “у чиїй голові народиться більше ідей, той більше інших і діє”. Як особистість Печорин ширше пропонованих йому соціальних ролей, він відкидає всі уготованные йому соціальні рамки, намагається вгадати своє високе призначення, але в той же час досить скептично оцінює свої шанси в боротьбі з навколишнім суспільством. Він міркує: “Багато з людей, починаючи життя, хочуть скінчити її, як Байрон або Олександр Македонський, а тим часом залишаються титулярними радниками”.

Герой не показаний ніде при виконанні своїх службових обов’язків, але, проте, він дуже активний у житті. На прикладі Печорина ми вперше в російській літературі зустрічаємося з героєм, що прямо ставить перед собою актуальні питання людського буття. Це питання про мету, про сенс життя людини, об нього призначенні

Підтвердженням цьому є міркування героя перед дуеллю із Грушницким і в повісті “Фаталіст”. Одна із цілей, що герой, безперечно, реалізує, це збагнення природи й можливостей людини. Цим і пояснюється ланцюг психологічних і моральних експериментів Печорина над собою й над іншими: князівною Мері, Грушницким, Вуличем. У досягненні цієї мети він діє наполегливо й завзято.

Розкриття образа свого героя Лермонтов підкоряє традиції. Він випробовує Печорина двома почуттями: дружбою й любов’ю. Жодне, ні інше герой не витримує, Печорин разочаровывается в любові черкески Бэлы, говорячи із цього приводу, що “любов дикунки не многим краще любові знатної барині; неуцтво й простосердість однієї так само набридають, як і кокетство інший”. До дружби, до глибокого щирого почуття, Печорин також не здатний, уважаючи, що із двох друзів один завжди раб іншого. У відносинах же з Вернером його не влаштовує ні роль володаря, ні роль раба

Остання повість “Фаталіст” здобуває особливе значення в сприйнятті Печориным життя. Герой протягом усього оповідання постійно випробовує долю (під кулями чеченців, на дуелі із Грушницким, у повісті “Тамань” з ундиною), але найбільше виразно це показано в “Фаталісті”. Це одна із самих ідейно насичених і напружених повістей роману. Вона складається із трьох епізодів, які те заперечують, то підтверджують існування приречення в житті людини. Якщо й говорити про фаталізм героя, то його варто назвати фаталістом діючим

Не заперечуючи наявності сил, багато в чому визначальне життя й поводження людини, Печорин не схильний на цій підставі позбавляти його волі волі. Підтвердженням служить те, як він кидається у вікно до з. На перший погляд, це нерозважливо, але Печорин діє досить обдумано. Це не сліпий ризик Вулича, а осмислена людська хоробрість

Головний зміст повістей про Печорине - це історія його протидії обставинам і долі. Обставини й доля в підсумку виявилися сильніше Печорина. Його енергія виливається в дію порожнє. Учинки героя найчастіше егоїстичні й жорстокі

Печорин з’являється в романі сформованим характером із трагічною долею. Те, що Лермонтов звертає пильну увагу на психологічному розкритті образа свого героя, ставить по-новому питання про моральну відповідальність людини за вибір життєвого шляху й за свої вчинки. У тім, як показав Лермонтов Печорина, він ознаменував новий етап у розвитку російського суспільства й російської літератури. Якщо в Онєгіні відбитий процес перетворення аристократа в особистість, то в “Герої нашого часу” показана трагедія вже сформованої особистості, приреченої жити в умовах миколаївської реакції. Печорин виявляється ширше того змісту, що вкладено в нього образ

У цьому змісті Лермонтов передбачає Достоєвського. Новаторство Лермонтова полягає в тім, що перед нами сильна, незвичайна особистість, що не знаходить собі місця й мети в житті, далека навколишньому суспільству, внутрішньо суперечлива. Доля Печорина як одного з характерних типів свого часу, незважаючи на його потенційну героичность, була трагічно безвихідною

Лермонтов як письменник-реаліст показав це у своєму романі “Герой нашого часу”.

Збережи - » Образ Печорина в романі М. Ю. Лермонтова «Герой нашого часу» . З'явився готовий твір.

Образ Печорина в романі М. Ю. Лермонтова «Герой нашого часу»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.