Це не правило, але в житті нерідко трапляється, що жорстокі й безсердечні люди, що ображають і принижують достоїнство інших, виглядають в остаточному підсумку більше слабкої й незначними, чим їхньої жертви. Ще Демокрит у свій час говорив, що “здійснюючу несправедливість несчастнее несправедливо страждаючого”. Таке ж враження духовної мізерності й утлости від кривдників дрібного чиновника Акакия Акакиевича Башмачкина залишається в нас після прочитання повести Гоголя “Шинель”, з якої, по образному вислові Достоєвського, вийшла вся російська література. “Ні, я більше не маю сил терпіти! Що вони роблять із мною!..

Вони не розуміють, не бачать, не слухають мене…” Багато хто з великих письменників відгукнулися на це благання героя повести Гоголя, по-своєму осмислили й розвили образ “маленької людини” у своїй творчості. Цей образ, відкритий ще Пушкіним, після появи “Шинелі” став одним із центральних у літературі 40-х років

Тема відкрила дорогу зображенню “послідовників” Акакия Акакиевича у творчості Салтыкова-Щедріна, Некрасова, Островського, Толстого, Буніна, Чехова, Андрєєва. Багато хто з них постаралися побачити в “маленькій людині” свого маленького героя, “свого брата” із властивими йому почуттями доброти, подяки й шляхетності. Що ж таке “маленька людина”?

У якому змісті “маленький”? Мала ця людина саме в соціальному плані, оскільки займає одну з нижніх сходів ієрархічної градації. Його місце в суспільстві мало помітно або зовсім не помітно. “Маленький” ця людина ще й тому, що мир його духовного життя й людських домагань також до крайності звужена, збіднений, обставлений усілякими заборонами й табу.

Для нього, наприклад, не існує історичних і філософських проблем. Він перебуває у вузькому й замкнутому колі своїх життєвих інтересів. Гоголь характеризує головного героя своєї повісті як людини бідного, пересічного, незначного й непомітного. У житті йому відведена незначна роль переписувача департаментських документів

Вихований в атмосфері беззаперечного підпорядкування й виконання розпоряджень начальства, Акакий Акакиевич Башмачкин не звик міркувати над змістом і змістом своєї роботи. От чому, коли йому пропонують завдання, що вимагають прояви елементарної кмітливості, він починає хвилюватися, переживати й зрештою доходить висновку: “Ні, краще дайте я перепишу що-небудь”. Духовне життя Башмачкина співзвучне його внутрішнім сподіванням. Збирання грошей на придбання шинелі стає для нього метою й сенсом життя, наповнюючи її щастям очікування виконання заповітного бажання. Крадіжка шинелі, придбаної шляхом таких більших позбавлень і страждань, стає для нього воістину катастрофою

Навколишні лише посміялися над його лихом, однак ніхто не допоміг йому. “Значна особа” так накричало на нього, що бідолаха знепритомнів. Майже ніхто не помітив і смерті Акакия Акакиевича, що пішла незабаром після його хвороби. Незважаючи на “унікальність” створеного Гоголем образа Башмачкина, він не виглядає у свідомості читача самотнім, і ми представляємо, що існувала безліч таких же маленьких, принижених людей, що розділяють долю Акакия Акакиевича.

У цьому узагальненні образа “маленької людини” позначилася геніальність письменника, що сатирично представив і саме суспільство, що породжує копіювання заборонене © 2005 сваволя й насильство. У цьому середовищі усе більше й більше збільшується жорстокість і байдужість людей друг до друга. Гоголь був одним з перших, хто відкрито й голосно заговорив про трагедію “маленької людини”, повага до якого залежало не від його щиросердечних якостей, не від освіченості й розуму, а від його положення в суспільстві. Письменник з жалем показав несправедливість і деспотичність суспільства до “маленької людини” і вперше призвав його звернути увагу на ц непомітних, жалюгідних і смішних, як представлялося на перших погляд, людей

“Між нами не може бути ніяких тісних відносин. Судячи з ґудзиків вашого віцмундира, ви повинні служити по іншому відомству”. От так по ґудзиках мундира, по інших зовнішніх ознаках визначається відразу й назавжди відношення до людини. Так “затоптується” людська особистість. Вона втрачає достоїнство, адже людина не тільки інших оцінює по багатству й знатності, але й себе

Гоголь призвав суспільство глянути на “маленьку людину” з розумінням і жалістю. “Матінка, урятуй твого бідного сина!” - напише автор

И дійсно, деякі кривдники Акакия Акакиевича раптом розуміли це й починали випробовувати борошна совісті. Один молодий службовець, що вирішив, як і всі, подшутить над Башмачкиным, зупинився, уражений його словами: “Залишіть мене, навіщо ви мене кривдите?” І парубок здригнувся, побачивши, “як багато в людині бесчеловечья, як багато приховано лютої брутальності…”. Волаючи до справедливості, автор порушує питання про необхідність покарати нелюдськість суспільства

Як реванш і відшкодування за понесені при житті приниження й образи Акакий Акакиевич, що встала в епілозі з могили, є перехожим і відбирає в них шинелі й шуби. Він заспокоюється тільки тоді, коли віднімає шинель в “значної особи”, що сыграли трагічна роль у житті маленького чиновника. Зміст фантастичного епізоду воскресіння Акакия Акакиевича і його зустрічі з “значною особою” полягає в тім, що навіть у житті самого, здавалося б, незначної людини є такі моменти, коли він може стати людиною в найвищому розумінні цього слова. Зриваючи шинель із сановної особи, Башмачкин стає у своїх очах і в очах мільйонів таких же, як він, принижених і ображених людей героєм, здатним постояти за себе й відповісти на нелюдськість і несправедливість навколишнього світу. У такій формі виразилася помста “маленької людини” чиновницькому Петербургові

Талановите зображення в поезії, літературі, так само як і в інших видах мистецтва, життя “маленької людини” відкривало для широкого кола читачів і глядачів ту немудру, але близьку їм істину, що життя й “звої” душ “звичайних людей” нітрохи не менш цікаве, чим життя видатних особистостей. Проникаючи в це життя, Гоголь і його послідовники у свою чергу відкривали для себе нові грані людського характеру й духовного миру людини. Демократизація підходу художника до зображуваної дійсності приводила до того, що створювані їм герої в критичні мінути свого життя могли стати урівень із самими значними особистостями

У своїй повісті Гоголь сконцентрував свою основну увагу на долі особистості “маленької людини”, однак зроблено це було з такою майстерністю й проникливістю, що, співпереживаючи Башмачкину, читач мимоволі замислюється й про своє відношення до усього навколишнього світу, і в першу чергу про почуття достоїнства й поваги, які повинен викликати до себе кожна людина, незалежно від його соціального й матеріального становища, а лише з обліком його особистих якостей і достоїнств