Образ Фауста

Образ Фауста позбавлений цілісності: молодий Фауст — людина почуття, Фауст похилого віку — людина розуму.

Ґете писав про свого героя: «Щоб правильно зрозуміти Фауста, треба знати його характер — характер людини нетерплячої і незадоволеної земною дійсністю, людини, яка прагне оволодіти вищим знанням, прагне насолоджуватися прекрасним добром, і не може навіть незначною мірою задовольнити своє прагнення, тому знов і знов повертається назад ще більш нещасною».

Фауст — справжній учений, бо його допитливий розум прагне усвідомити себе у світі, осягнути загальну й абсолютну істину. Доля Фауста трагічна, адже відповіді, які він знаходить, здаються йому неповними, а істина — частковою. Трагедія героя починається у сфері свідомості: це трагедія духа, що зважився на осмислення абсолютного і розуміє марність своїх поривань.

Природо безконечна! Де ж, коли ж Знайду ту грудь, що нею світ ти поїш, І небо, й землю — все живиш? Невже ж ти болю в серці не загоїш, Жаги палкої в нім не заспокоїш?

Фауст завжди самотній: поруч із ним немає нікого, крім чорта. Мета його -— осягнути сенс буття в цілому, знайти

Тут і далі уривки із трагедії «Фауст» цит. за: Ґете Й. В. Фауст / Пер. М. Лукаша // Ґете Й. В. Твори.— К.: Молодь, 1969.— 506 с.

Форму життя, яка найбільше відповідала б людській гідності. Розчарування у можливостях людського розуму змушує його звернутися до потойбічних сил, щоб об’єднати два світи, дві душі, які живуть у ньому.

У мене в грудях дві душі живуть,

Між себе вкрай несхожі — ї ворожі.

Одна впилась жадливо-в світ земний

І розкошує з ним в любовній млості,

А друга рветься в тузі огневій

У неба рідні високості.

Отже, Бог і чорт, безсмертний дух і смертне тілосперечаються між собою в натурі Фауста. Два світи, дві душі – це смертна плоть і безсмертний творчий дух, що становлять людську сутність. Своє перше життя Фауст віддав науці, другий термін, відпущений йому, він хоче покласти на саме життя, протягом якого не раз знехтує підступними спокусами Мефістофеля і жодного разу не буде слухняним знаряддям у його

Руках. Навіть коли Фауст чимось поступався, це була поступка

Другій частині душі, яка, власне, і містила мефістофельське

Начало. . ‘

Фауст — не ідеальний герой. Упродовж життя він припускався багатьох помилок, але вперто шукав сенсу людського існування і безстрашно йшов до своєї мети.

Образ Мефістофеля надзвичайно складний. Він аж ніяк не схожий на чорта з легенд. Мефістофель — це втілення нещадної критичної думки. Він добре знає всі вади людей і дотепно глузує з них, бо не визнає жодної високої цінності в людському житті.

Мефістофель — чорт-цинік, чорт-практик, якому все відомо. Він — дух-матеріаліст, дух-аналітик, котрий зважає тільки на те, що дійсно існує.

Бог називає Мефістофеля «духом заперечення»; вони не ворогують між собою, а складають одне неподільне ціле.

Я ж частина од часті лиш, що перше всім була,

Частинка тої тьми, що світло привела,

Те світло гордує, що хочеться йому

З одвічних володінь прогнати матір-тьму.

Та це йому не вдасться — шкода сил,

Воно навік приковане до тіла.

Од тіл тече, в тілах лише прекрасне, Тілами лиш спиняється в ході, А згинуть ті тіла — тоді Й воно разом з тілами згасне.

Отже, вони — два протилежні джерела одного начала, які різняться лише знаком: одному з них відповідає знак плюс, другому — мінус, один символізує світло, другий — тьму.

Водночас сам Мефістофель є часткою людини, складаючи з нею одне ціле. Мефістофель — це інша сторона безодні, яка називається людиною: та, що все піддає сумніву.

Мефістофель — духовний двійник Фауста. Це Фауст у Фаусті, чорт у людині, за висловом Достоєвського. Чорт втілює в собі плоть і дух людини, ниці помисли Фауста та його високий скепсис.

Вони однаково думають і говорять. Інколи їх навіть важко розрізнити. Розмова Фауста з Мефістофелем за змістом і характером нагадує розмову з Богом.

І вічно скаржишся мені ти! Невже ж тебе задовольнити Земля ніколи не змогла б?

Ні, Господи.

Не радує мене тих знань скарбниця,

Що я збирав на протязі років…

Я ніби й ріс — а добре придивиться,

То духом я ні крихти не зміцнів;

Не став я ні на волос вищий, До безконечного не ближчий.

Фауст та його двійник — не застиглі форми, не добро і зло, які фехтують на відстані. Вони, мов рідина, набувають форми одне одного. Благородство чорта поступається місцем жорстокості людини, і навпаки.

Мефістофель Ґете максимально наближений до людини. Він персоніфікований і має характерні риси живої особистості, які не вичерпуються голим Ніщо. Він грає в ігри, які сам вигадує, чекає, сподівається, хитрує. Але між чортом і людиною є істотна різниця: людина ніколи не знатиме всього, тому в ній завжди залишиться місце для віри.

Мефістофелю відомі всі таємниці, у цьому корінь його зневіри й аморальності. Знаючи все про все, він глузує з честі, совісті, добра. Він — це лише знання, без співчуття, без кохання. Абсолютне знання звільняє його від моралі. Він сам собі початок і кінець, йому нікуди розвиватись. Він безсмертний цинік, і в цьому його приреченість.

Давній ворог людського роду, Мефістофель відвертає Фауста від високої мети, граючись, переступає через життя й душі людей, але лиходійство не є його «професійною» потребою. Вчинки Мефістофеля — зворотний бік задумів самого Фауста. Проте цим не вичерпується його роль в житті Фауста. Він розкриває перед ним зло світу і тим сприяє його розвитку, адже справжній рух — це суперечливий процес, що відбувається через єдність та боротьбу протилежностей. Критична думка Мефістофеля допомагає оновленню життя. У трагедії він ніколи не рівний самому собі, завжди різний, суперечливий, водночас привабливий і потворний.

Збережи - » Образ Фауста . З'явився готовий твір.

Образ Фауста





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.