Образ Дону Гуана в поемі «Кам’яний гість» – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Кам’яний гість”

Пішла в минуле епоха похмурого середньовіччя з її суворим аскетизмом і войовничою релігійністю. Звичаї й забобони середньовіччя ще живі, але духовний вигляд людей, психологічний клімат суспільства докорінно міняється. У найбільш передових представниках свого часу, що звільнилися від строгих релігійних заборон, прокинулися вільні страсті. Вони радісно приймають життя, безоглядно віддаються насолодам, абсолютно розкріпачуються морально. Правда, індивідуалістична свідомість, егоїстичне прагнення «будь-що-будь» домогтися задоволення своїх бажань, здатність переступити через всі, погляд на будь-якого, що зустрічається на шляху як на перешкоду прирікають героїв на самітність і в остаточному підсумку на загибель.

Дон Гуан – типовий представник покоління, що народжується, сміливих, рішучих, що безоглядно йдуть до своєї мети людей, що ставлять себе над суспільством і віджилою мораллю індивідуумів. Слуга його Лепорелло переконаний, що таких, як він, шукачів пригод, у Мадриді чимало, називаючи їх по рішучій манері поводження й романтичному стилю одягу так:

…свій же брат,

Нахальныйкавалер,

Зі шпагою під пахвою й у плащі! Дон Гуан, незважаючи на таємне повернення в місто з посилання й прийняті запобіжні заходи, не дуже стурбований тим, що його можуть довідатися: він переконаний у поблажливості іспанського короля, що видалив його через убивство знатного командора лише для пристойності:

Уж вірно голови мені не відрубають.

Адже я не державний злочинець.

Мене він видалив, мене ж люблячи;

Щоб мене залишила в спокої

Сім’я вбитого…

Герой поводиться в повній відповідності з моральними принципами того середовища, породженням якої він є. Він життєрадісний, велелюбний, переповнений спрагою почуттєвих задоволень. Дон Гуан не знає ні небесного, ні земного страху, він іде до мети напролом, граючи й своїм і чужим життям, безтурботно сприймаючи будь-яку жертву як прикра перешкода, який необхідно усунути зі шляхи. Убивши Дону Карлоса без усякого полювання й неприязних почуттів, Дон Гуан без найменшого каяття філософськи кидає Лаурі: Що робити? Він сам того хотів. Легковажна Лаура, цей Дон Гуан у спідниці, така ж почуттєва, розкріпачена, що піддається найменшим щиросердечним поривам, вільна від усяких моральних норм, звертається до коханця з неприхованим замилуванням:

Мій вірний друг, мій вітряний коханець.

Ніякої образи в героїв один на одного немає – вони занадто схожі, занадто добре знають свої слабості, та й вільні від високих почуттів, щоб ревнувати або висловлювати всерйоз претензії. Обоє впиваються земними радостями, безстрашно прагнуть до насолод, не зупиняючись перед перешкодами, j погрозами, небезпеками, знаходячи в них особливу принадність, гостроту життя. Обоє нехтують усякі моральні норми, анітрошки не цінують право інших на прояв своєї індивідуальності, особисту волю, легко сприймають принесену в жертву власним задоволенням чуже життя. Вони коштують поза моральністю, поза моральними принципами, вони природно безпринципні, як сама природа.

Правда, Дон Гуан, безумовно, набагато духовно богаче своєї коханки, тонше, складніше. Лаура живе тільки теперішніми потягами, Дон Гуан обтяжений пам’яттю, жалем, почуттям прекрасного, він щирий поет любові. Про ранню смерть однієї зі своїх улюблених він щиро шкодує, захоплюється її незвичайною внутрішньою красою:

Бідна Инеза!

Її вуж немає! Як я любив її!..

Ти, здається, її не знаходив

Красунею, И точно, мало було

У ній істинно прекрасного. Ока,

Одні ока. Так погляд… такого погляду

Уж ніколи я не зустрічав.

Дон Гуан – не примітивний розпусник, марнотратник життя, це дивна, складна особистість, що несе в собі самі протилежні початки: він одночасно й крайній егоїст, що замкнув у власних переживаннях, і жизнелюбец, розкритий назустріч усьому світу; розважливий шукач насолод і чуйний, вірний друг. Він теперішній лицар, готовий пожертвувати життям за своє особисте достоїнство, честь.

Почавши доглядати за Доной Ганною, корячись легені щиросердечному пориву, Дон Гуан уперше полюбив глибоко, самозабутньо. Почавши атаку на чергову жертву «імпровізатором любовної пісні», що контролює кожний щиросердечний рух, кожне зміна у взаєминах («Іде до розв’язки справа!»), Дон Гуан, перейнявшись щирим почуттям, відкинув усякі хитрування й виверти, «обдуманість і підступництво». Відкривши Доні Ганні своє ім’я, ім’я вбивці чоловіка, якого вона так старанно оплакує, Дон Гуан прагне до граничної прямоти й чесності у відносинах, прагне одержати у відповідь на свою щирість і справжню пристрасть почуття настільки ж високі. Він не хоче принизити свою любов неправдою, недомовками, хоче любові до себе теперішньої. Він свідомо ставить себе в складне становище, відштовхуючи кохану: Миле созданье!

Я всім готовий удар мій надолужити,

У ніг твоїх чекаю тільки приказанъя,

Вели – умру, вели – дихати я буду

Лише для тебе…

Ці емоційні, переривчасті рядки – пісня щирої любові професійного «імпровізатора любовної пісні». Перед нами людина, що прагне розрубити всі святенницькі пута, вирвати кохану з будь-яких умовностей, змусити її відректися від почуття боргу до померлого чоловіка, у свій час купившему її як річ.

Дон Гуан гине від руки статуї Командора, що персоніфікує у фіналі загальнолюдську мораль і справедливість, непорушні підвалини моральності. Безбожно зазіхнувши на святість смерті, зневажаючи пам’ять і повагу до мертвих, герой потоптав основи, перейшов межу людської терпимості, і безмежне свавілля осягло справедливу відплату

Збережи - » Образ Дону Гуана в поемі «Кам’яний гість» – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Кам’яний гість” . З'явився готовий твір.

Образ Дону Гуана в поемі «Кам’яний гість» – Твір по добутку А. С. Пушкіна “Кам’яний гість”





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.