«О, як болить моє серце, а сльози не ллються…» (пісні Марусі Чурай)

Українська пісня живе з давніх часів, живе, переживаючи цілі покоління. Добрі люди кажуть, що українець співає цілий рік і цілий вік. Так, мабуть, нам від Бога дано. Надзвичайно цікавою, таємничою, світлою і водночас трагічною постаттю в історії української пісенної культури є Маруся Чурай – легендарна поетеса-співачка з Полтавщини. Саме їй народ приписує авторство багатьох популярних пісень: «Віють вітри, віють буйні», «Ой не ходи, Грицю», «Прилетіла зозуленька», «На городі верба рясна», «Засвіт встали козаченьки» та інших.

За переказами, Маруся Чурай жила у І половині XVII ст. і була дочкою полтавського козака. Вона щиро кохала парубка Григорія Бобренка, але його мати була проти цього кохання. Маруся вірно чекала свого Гриця з війни, а він, повернувшись, послухався матері й одружився з іншою. Глибока образа і біль від зради найдорожчої у світі людини породили жадобу помсти в душі дівчини. Вона заварила зілля й отруїла Гриця, хоч у деяких переказах говориться, що хлопець сам випадково випив отруту, яку Маруся приготувала для себе.

Історія непростих взаємин двох молодих людей, їхнього трагічного кохання стала основою пісень Марусі Чурай, у яких виявився неабиякий поетичний талант співачки.

У пісні «Засвіт встали козаченьки» йдеться про від’їзд молодого козака на війну і його прощання з дівчиною та матір’ю. Від болю і суму крається серце закоханої Марусі, якав же «заплакала свої ясні очі»:

  • Не плач, не плач, Марусенько,
  • Не плач, не журися
  • Та за свого миленького       
  • Богу помолися.

Із сльозами на очах проводжає козака і його мати, яка благає «милого синочка» не забувати рідної домівки і «через чотири неділеньки додому вертатися». Хлопець, передбачаючи важкий і небезпечний похід, просить неньку піклуватися про його наречену:

  • …Прийми ж мою Марусеньку
  • Як рідну дитину.
  • Прийми ж її, матусенько,
  • Бо все в Божій волі,
  • Бо хто знає, чи жив вернусь,
  • Чим ляжу у полі!
  • Та сувора мати й знати не хоче про нещасну Марусю:  
  • Яка ж би то, мій синочку,
  • Година настала,
  • Щоб чужая дитиночка
  • За рідную стала?

Надзвичайно зворушливою є й пісня «Віють вітри, віють буйні». її рядки просягнуті тугою і глибоким сумом самотньої дівчини, яка чекає на повернення свого коханого:

Трачу літа в лютім горі і кінця не бачу, Тільки тоді й полегша, як нишком поплачу… Вона усвідомлює, що слізьми горю не зарадиш, та хоч «серцю легше буде». Дівчина молода, проте розуміє закони буття:

  • Хто щасливим був часочок, про смерть не забуде…
  • Щиро дивує героїню пісні ставлення оточуючих до її горя, людська байдужість і навіть заздрість:
  • Єсть же люди, що і моїй завидують долі;
  • Чи щаслива ж та билинка, що росте на полі?      
  • Що на полі, що на пісках, без роси, на сонці?..
  • гі   В останніх рядках пісні весь її душевний біль і жаль до себе, молодої і самот
  • ньої, проривається назовні, перетворюючись на волання:       
  • Де ти, милий, чорнобривий?
  • Де ти? Озовися!
  • Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися.

Хоч, як відомо, козак Григорій повернувся з дальнього походу живим і здоровим, та не судилося Марусі бути щасливою з ним. їхнє кохання закінчилося трагічно. Про це йдеться в пісні «Ой не ходи, Грицю». З перших же рядків твору виникає передчуття чогось недоброго, бо в них звучить пересторога парубкові, щоб не думав гратися з дівочим серцем і не був легковажним. На думку поетеси, кожна дівчина стає чарівницею, коли хоче полонити душу коханого парубка. Та тільки «чари» різні: одна – від щирого, світлого почуття, а інші, темні, – від заздрості й ревнощів:

Котра дівчина чари добре знала,

Вона ж того Гриця та й причарувала. Зраджена наречена, «дівчина чорнобривая», «чарівниченька справедливая», не змогла змиритися зі страшною образою і вирішила помститися парубкові за розтоптане кохання і занапащену дівочу долю:

  • У неділю рано зіллячко копала,
  • А у понеділок переполоскала,
  • Як прийшов вівторок – зілля ізварила,
  • У середу рано Гриця отруїла.

Жадоба помсти засліпила дівчину, яка навіть забула про християнські заповіді, щиросердне прощення і з люттю каже:

  • Нехай же Грицю двоїх не кохає!
  • Нехай він не буде ні тій, ні мені,
  • Нехай дістанеться сирій землині.

 Мені здається, героїню цієї пісні можна тільки щиро пожаліти – і не через її нещасну любов, а через те, що вона, власноруч убивши коханого, згубила свою душу і навіть не відчуває каяття за смертний гріх:

  • Оце тобі, Грицю, я так ізробила,
  • Що через тебе мене мати била!
  • Оце тобі, Грицю, за теє заплата
  • З чотирьох дощок темная хата…

Пісні Марусі Чурай є цікавим, оригінальним зразком української народно-пісенної культури. Багато відомих письменників, серед яких Г. Квітка-Основ’яненко, І. Котляревський, Л. Боровиковський, С. Руданський, О. Ко-билянська, В. Самійленко, Л. Костенко, використовуючи їх у своїй творчості. Значення пісенних творів «дівчини з легенди» гарно визначив М. Стельмах: «Три віки ходять пісні, приписувані Марусі Чурай, по нашій землі, три віки любові вже подаровано людям. А попереду – вічність, бо велика любов і велика творчість – невмирущі».

 

Збережи - » «О, як болить моє серце, а сльози не ллються…» (пісні Марусі Чурай) . З'явився готовий твір.

«О, як болить моє серце, а сльози не ллються…» (пісні Марусі Чурай)





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.