Новела «Перевтілення»: у чому зміст добутку

Новела «Перетворення» (1916) приголомшує читача з першої ж фрази: «Прокинувшись один раз ранком після неспокійного сну, Грегор Замза виявив, що він у себе в постелі перетворився в страшна комаха». Сам факт перетворення людини в комаха, так попросту, у класичній оповідальній манері повідомлений на початку оповідання, звичайно, здатний викликати в читача почуття эстетического шоку; і справа тут не стільки в неправдоподібності ситуації (нас не шокує, наприклад, той факт, що майор Ковальов у Гоголя не виявив ранком у себе на особі носа), скільки, зрозуміло, у тім почутті майже фізіологічної відрази, що викликає в нас подання про комаху людських розмірів. Будучи як літературний прийом цілком законним, фантастичний образ Кафки проте здається зухвалої саме в силу своєї демонстративної « неестетичності ».

Однак уявимо собі на хвилину, що таке перетворення все-таки випадковість; спробуємо примиритися на час читання із цією думкою, забути реальний образ гіперкомахи , і тоді зображене Кафкой далі стане дивним образом цілком правдоподібним, навіть повсякденним. Справа в тому, що в оповіданні Кафки не виявляється нічого виняткового, крім самого початкового факту. Сухуватою лаконічною мовою оповідає Кафка про цілком зрозумілі життєві незручності, що почалися для героя й для його сімейства з моменту перетворення Грегора . Все це пов’язане з деякими биогрфическими обставинами життя самого Кафки.

Він постійно відчував свою провину перед сім’єю – перед батьком насамперед; йому здавалося, що він не відповідає тим надіям, які батько, власник невеликої торговельної фірми, покладав на нього, бажаючи бачити сина процвітаючим юристом і гідним продовжувачем сімейної торговельної справи. Комплекс провини перед батьком і сім’єю – один з найдужчих у цієї в самому точному змісті слова закомплексованой натури, і із цього погляду новела «Перетворення» – грандіозна метафора цього комплексу. Грегор – жалюгідне, марне разросшееся комаха, ганьба й борошно для сім’ї, що не знає, що з ним робити

Однак якщо творчість Кафки було б тільки самобичуванням, тільки изживанием сугубо особистих комплексів, навряд чи воно б одержало такий світовий резонанс. Наступне покоління читачів знову й знову приходили в приголомшення від того, як багато рис суспільного буття 20-го століття пророчо пророчив Кафка у своїх добутках. Оповідання «У виправній колонії», наприклад, зараз прочитується як страшна метафора витончено^-бездушного, мехонической нелюдськості фашизму й усякого тоталітаризму взагалі. Атмосфера його романів «Процес» і «Замок» восринимается як грандіозна метафора – метаметафора – настільки ж бездушного й механічного бюрократизму

Те, як Кафка показав абсурдність і нелюдськість тотальної бюрократизації життя в 20-ом столітті, разюче. І адже напевно такого ступеня обесчеловечения суспільного механізму європейське суспільство часів Кафки не знало, якщо й знало, то, видимо, тільки в нацистській Німеччині. Так що тут якийсь воістину незвичайний дарунок дивитися в корінь, передбачати майбутній розвиток певних тенденцій. І от отут-те Кафка, між іншим, на якийсь момент стикається з устремліннями експресіоністів: це вони мріяли у своєму мистецтві розуміти не одиничні явища, а закони; мріяли, але не здійснили цієї мрії, а от Кафка саме її й здійснив – його суха, тверда, без метафор, без тропів, як би позбавлена плоті проза і є втілення формули сучасного буття, його самого загального закону; конкретні числа й конкретні варіанти можуть бути різними, але суть – одна, і вона виражається формулою. Із чисто художньої, технічної сторони Кафка досягає такого ефекту насамперед за допомогою цілком певного прийому. Це прийом матеріалізації метафор, причому метафор так званих язикових, уже стершихся, тих, чий переносне значення вже не сприймається. Коли ми говоримо, наприклад, про ту або іншу людину – «він втратив людський вигляд»,або про те або інше явище – «це чистий абсурд», або «це розуму незбагненно», або «це як кошмарний сон», ми, по суті, користуємося такими язиковими метафорами, прибігаємо до змісту не буквальному, а переносному, образному. Ми розуміємо, що вигляд-те все-таки людський, а не кінський, не собачий і т.д.; і вираження «розуму незбагненно» усього лише є згущення нашого враження від якої-небудь події; тому що,попроси хто-небудь нас у наступну хвилину розповісти про причини цієї події, ми все-таки поясненн-те дамо; нехай свою версію, але все-таки ми припускаємо завжди, що нашому розуму це все-таки доступно. Кафка послідовно матеріалізує саме цю умунепостижимость , абсурдність, фантасмогоричность . Що найбільше спантеличує в його прозі – це знову й знову спливаюча алогічність, неправдоподібність причинно-наслідкових зчеплень; особливо це помітно, коли невідомо звідки раптом по ходу справи з’являються предметя й люди, яких тут просто не повинне бути. Багато дослідників відзначали цю особливість оповідання в Кафки. Суть у тім, що Кафка весь сюжет свого оповідання методично будує за принципом, по якому оформляється « сюжетика » сну. І це вже складно назвати метафорою. Якщо ви пригадаєте свої сни, то ви виявите, що в сон відразу ж уливається те, про що або кому ви подумали. Все нове зчіплюється з іншими предметами і явищами так, як у реальності не може бути

У звичайному, нормальному світі людин, бодрствуя, живе у світі логічних причинно-наслідкових зв’язків, у всякому разі так уважає. Йому все привично й з’ясовно, а от засипаючи, людина вже занурена в сферу алогізму. Художній трюк Кафки в тім, що в нього всі навпаки. У нього алогізм і абсурд починається, коли людина прокидається

Головний мотив творчості Ф.Кафки – відчуження людини, його самітність – повністю розкриваються в його добутках. У трьох романах Кафки – «Америка», «Замок», «Процес» – мова йде про усе більше важкі форми смертельної самітності. Ніж більше самотній герой, тим важче його доля. Карл Россман – герой роману «Америка» – ще тільки губиться в перепетиях долі; доля героя «Замка» зайшла в глухий кут, він стає знедоленим; Йозеф К. – уже переслідувана тварина, доведене до загибелі. У першому романі самітність – ще поки суспільне явище, конкретне; у другому – символічне, «метафізичне», але ще досить добре відчутні його конкретні суспільні взаємозв’язки; у третьому – повністю «метафізичне», абстрактне, символічне, у реальному житті зовсім неможливе й абсурдне

Збережи - » Новела «Перевтілення»: у чому зміст добутку . З'явився готовий твір.

Новела «Перевтілення»: у чому зміст добутку





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.