Новела Н. Хвильового «Кіт у чоботах»

Н. Хвильовий – письменник, породжений революцією, нею покликаний до творчості. Тому революція в його добутках часто з’являється в образі Матері, в образі Марії, в образі Жінки. Своєрідним символом, по-справжньому революції виступає жінка в новелі «Кіт у чоботах», товариш Жучок. Із глибокою задушевністю, сонячною привабливістю малює художник того «кота в чоботах», товариша Жучка – жінку, що поруч із самовідданими борцями безстрашно переборює труднощі, щоб у боротьбі добути щасливе майбутнє людині. Прозаїк не малює, він вишиває. І у своє мереживо вкладає всю душу, все тепло. Йому так хочеться відтворити теперішній величний образ жінки-борця й жінки із прекрасним і ніжним серцем

Письменник простежує, як духовно стане, мужніє, усвідомить велич своїх дій проста жінка із села, що з бійцями пройшла «від краю до краю нашу запашну червону революцію», що ходить «по бур’янах революції». Новела «Кіт у чоботах» може бути блискучою ілюстрацією до імпресіоністичної манери листа, і не тільки в тематичному плані або в техніку, а в загальній світоглядній установці – в умінні зображувати не типовий характер, а колоритну індивідуальність. Письменник вишиває. Він весь у роздумах, у пошуках тих художніх засобів, які б допомогли йому проспівати пісню жінці. Тому що необхідно, щоб це була «пісня пісень, необхідно, щоб був – Гімн». Грамотно навіть виділяє слово гімн в окремий, новий рядок, і пише його з великої букви: Гімн. І закрадаються сумніви: «хіба я створю гімн «котові в чоботах», щоб понести цей гімн у глухі нетрі республіки?». «Хіба я створю гімн?» – ставить він ще раз питання й намагається подальшим оповіданням справді проспівати гімн Жінці, що віддала всю себе революції і яка… яка потім, на жаль, стала зайвої вжизни.

А далі письменник короткими, але досить іскристими штрихами подає нам портрет «кота в чоботах». Ця жінка не закінчувала гімназій («Гімназія – для панів. А для нас – немає!»), але вмілий говорити із солдатами, виступати: «Вона нас конче дивувала, вона іноді вживала таких слів, вела такі мовлення, що ми лише рота роззявляли». Пройшла вона – товариш Жучок – «кіт у чоботах» – нескінченними дорогами революції: «Схід. Захід. Північ. Південь». «Мчалися місяці… Пройшло… я не знаю, скільки пройшло: може, це було вчора, а може, позавчора, а може, промайнуло двісті років?» Відгриміли війни й революції, наступили інші часи. І як же Жучок? Де вона? Згадаєте, на початку новели: «сьогодні в степах кіннот не чути…». «Зникли, розійшлися по шляхах, по кварталах, по глухих дорогах республіки». Вона тепер секретар комячейки. Це вона пише «сувору» записку своєму бойовому товаришеві: «Товариш, ви, здається, приїхали ще в п’ятницю. Пропоную негайно зареєструватися в осередку». У дні революції вона була сдержанна, чист і чесна, морально стійка й витримана, як і личить бути жінці «з бадьорими рухами, з бузинковим поглядом, що ходить по бур’янах революції й, як мураль, тягне сонячне світло, щоб висушити болото…» І вона була закохана: «…у нас є молодий «хлопчик». Він теж кирпатенький, і ми вже бачили, як він обіймав її: і вона мовчала. І ця жінка, як і всі інші, вірила: «Зав’язка – жовтень, а розв’язка – сонячне століття, і до нього йдемо…» І от прийшли… До тому «сонячному століттю»… Уважно прочитайте сцену зустрічі «кота в чоботах» з однополчанином, автором новели Миколою Хвильовим… Ви відчуєте, скільки жалю, болю, теплій іронії приховано в словах: «Ясно: пройшло стільки часу. Товариш Жучок дочитала – прочитала «Що таке комунізм…» І тільки». Прочитала – і тільки. Не зрозуміла. Не усвідомила. Не осягла, як і сотні, тисячі не дійшли до суті. Але й товариш Жучок, і ті партійні товариші усвідомили інше, що вони керівники, вони вершителі людських доль: «Ходить «кіт у чоботах» по бур’янах революції й, може, і сам не знає, що він секретар комячейки, а потім довідається й пише: «Пропоную зареєструватися…».

Звідси й починається руйнування душі. Людина втрачає людську особу… Це вже не людина, а ходяча инструкщя, це механізм, робот. Перед нами вже не той «кіт у чоботах», з яким ми зустрічалися в дні революції, який хотілося письменникові проспівати пісню, щоб це «була пісня пісень», щоб це був Гімн. Перед нами інший «кіт у чоботах». «Зник «кіт у чоботах» у глухих нетрях революції. Зник товариш Жучок». От трагедія життя людини, трагедія революції. І хоча на якусь мить засвітився вогник в «того» першого Жучка, і «той» Жучок заговорив по-людськи й розповів про свої нелегкі дні юності, але вже їй не змінитися. Над людьми вчинений злочин. Вчитайтеся в останні рядки новели: «Я не збираюся викликати у вас злізу. А от маленький подвиг – це без сумніву». Що це за подвиг? Чи ледве не гіркою іронією звучить це слово «подвиг» у такому контексті – «загублені теперішні Жучки, з’явилися Жучки під номерами 2, З, 4… І не знаю, ще скільки є». «А чиї? – ставить автор питання й пропонує: – Подумайте».

Збережи - » Новела Н. Хвильового «Кіт у чоботах» . З'явився готовий твір.

Новела Н. Хвильового «Кіт у чоботах»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.