НОВАТОРСТВО Й ТРАДИЦІЇ В КОМЕДІЇ ГРИБОЄДОВА “ГОРІ ВІД РОЗУМУ” Своєю комедією А. С. Грибоєдов зробив рішучий щаг (по визначенню В. Г. Бєлінського) від “вульгарного стертого ме-ханизма стародавньої драми” до нового, реалістичного методу. Ще задовго до Грибоєдова великий Фонвізін став відходити у своїх комедіях від строгих канонів класицизму. Недарма В’яземський писав, що “молодий Чацкий схожо на Ста-Родума”. Але все-таки Фонвізін в основному залишається вірний принципам “стародавньої драми”. Говорячи про традиції й новаторство в комедії, не можна не звернути увагу на змішання жанрів у добутку. Наприклад, монолог Чацкого “А судді хто?” - прекрасний зразок дворянської сатири початку століття. “ПРО, просвещенье! ПРО, часи! ПРО, вдачі!” - пише Горганов у своєму посланні князеві Довгорукому. Хіба не цей вигук чується в монолозі Чацкого? Монолог Чацкого “Що нового покаже мені Москва?” весь складається із блискучих епіграм, що нагадують епіграми XVIII - початку XIX століття. Саме це дозволило И. А. Гончарову говорити про “епіграматичну сіль” мови Грибоєдова. Розмовний стиль комедії нагадує баєчний стиль. І дійсно, хіба не чуємо ми кры-ловских живих інтонацій у комедії (“Чи не можна для прогулянок подалі вибрати завулок”, “…що стане говорити княгиня Марья Алексевна”)? І байка, і епіграма, і сатира - всі ці жанри були традиційні для часу Грибоєдова, але новаторство його полягає в тому, що все це з’єднано в одному добутку всупереч законам класицизму. “Горі від розуму” - комедія у віршах, а стих надає деяку неприродність мови. Чому ж так природно звучать всі репліки й навіть монологи? Тому що комедія написана разностопным ямбом з переходом реплік у середині рядка. Чацкий Москву й місто… Ти дивак! Платон Михайлович Так, брат, тепер не так… Пушкіна сказав про комедію Грибоєдова: “Про вірші не говорю: половина ввійде в історію”. Пушкіна виявився прав. Як часто ми говоримо: “Ба, знайомі всі особи” або “Служити б рад, прислужуватися нудно”. По афористичности це порівнянно тільки з рядками з байок Крилова. Бєлінський писав, що “хоча ніяк не можна довести прямого впливу… байок Крилова на мову й вірш комедії… не можна й зовсім відкидати його”. Новаторство Грибоєдова виявилося також і в методі зображення героїв. З героями Мольера або Бомарше їх ріднять, мабуть, тільки яскраві мовні портрети (примітивність мови Скалозуба, балакучість Чацкого). Однак у них відсутній схематизм, властивим героям классицистических комедій. Грибоєдов зберігає у своїй комедії деякі традиційні амплуа (резонер, повірниця), але вони не виражені чітко. Багатогранність характерів робить Чацкого одночасно й резонером, і героєм-коханцем; Ліза - і повірниця, і резонер. Згадаємо служницю з комедії Бомарше “Одруження Фігаро”. Вона, так само як Ліза, улаштовує любовні справи своєї господарки й одержує за це наприкінці п’єси винагорода, а Ліза наприкінці п’єси перебуває під загрозою посилання в село. У комедії дотримується принцип єдності місця, часу й дії. Але чи доречно про це говорити як про безперечну рису “стародавньої драми”? Глядач, що дивиться на сцені “Горі від розуму”, не відчуває тісних границь часу й місця. Величезна кількість внесценических героїв (наприклад, Максим Петрович, брат Скалозуба, князь Федір) розширює місце дії. Додамо ще до цього те, що багато цих героїв були пізнавані публікою грибоедовских часів, тому що мали прототипів у житті. Драматург розширює й тимчасові рамки за допомогою згадувань героїв про минуле. (“При государині служив Катерині”, “Свіже переказ, так віриться із працею”, “Ні, нині світло вуж не такий”). Недарма И. А. Гончарів пише у своїй статті “Мильон роздирань”, що в комедії “відбилася, як у чаші води, все колишнє життя Москви, її малюнок, тодішній її дух, історичний момент і вдачі”. Часто говорять про порушення єдності дії в комедії Грибоєдова. І в першу чергу це обумовлено своєрідним конфліктом “Горя від розуму”. Наприклад, у комедіях Боше існує тільки любовний конфлікт, а в комедіях вольєра - соціальний. У комедії ж Грибоєдова переплітаються любовн і соціальний, підсилюючи один одного. Повернемося до затвердження Гончарова про те, що у відбився “історичний момент і вдачі”. Хіба це риса тільки тоді реалістичного методу, що зароджується? У цьому змісті цікаво зрівняти “Горі від розуму” із трагедією А. С. Пушкіна “Борис Годунов”. Пушкіна, як він сам говорить, all so ch. ru 2001 2005 “розташував свою трагедію по системі Батька Шекспіра й приніс у жертву йому дві классицистических єдності” ледь збе
рігши останнє. До того ж Пушкін, як і Грибоєдов, відмовляється від “шестистопного ямба”. Він пише білим п’ятистопним ямбом, іноді прибігаючи навіть до прози. І все це заради того, щоб “замінити цей чутливий недолік вірним зображенням осіб, часу, розвитком історичних характерів і подій”. Така подібність цілей і коштів обох драматургів говорить про те, що саме Грибоєдов став зачинателем реалістичних традицій у російській літературі, блискучим продовженням яких став Пушкін - засновник російського критичного реалізму