Новаторство Гоголя-Драматурга

У відповідь на зауваження Аксакова, що сучасне російське життя не дає матеріалу для комедії. Гоголь сказав, що це неправда, що комізм криється скрізь, що, живучи посередині нього, ми його не бачимо; але що «якщо художник перенесе його в мистецтво, на сцену, то ми самі над собою будемо валятися зі сміху». Схоже, що в цій фразі й полягає загальний зміст новаторства Гоголя в драматургії: основним завданням стає перенос комізму повсякденного життя на сцену. Як сказав в одній зі своїх статей Григор’єв, «очевидно те, що нова руда відкрита великим поетом, руда аналізу повсякденної звичайної дійсності».

Такий вибір предмета творчості диктував і художні засоби. П’єси Гоголя – це комедії, але комедії, протипоставлені класичним добуткам цього жанру, по-перше, по сюжеті (у порівнянні з високою комедією), а по-друге, типи, виведені в комедіях Гоголя, протипоставлені типам п’єс того часу. Замість хитромудрих коханців, незговірливих батьків на сцені з’явилися живі, повсякденні національні характери. Убивства, отрута Гоголь виганяє: у його п’єсах божевілля, загибель стають наслідком пліток, інтриг, Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 підслуховувань

Гоголь переосмислює принцип «єдності дії» як єдності задуму й виконання його головним героєм. У п’єсах Гоголя не герой керує сюжетом, а сюжет, що розвивається по логіці азартної гри, несе героя. Мети героя протистоїть кінцевий результат, наближення до мети виявляється видаленням від її «на величезну відстань» («Володимир третього ступеня»).

Гоголь створює незвичайну для п’єси ситуацію: замість однієї особистої або домашньої інтриги зображується життя цілого міста, що значно розширює соціальний масштаб п’єси й дозволяє здійснити мета написання п’єси: «зібрати в одну купу все дурне в Росії». Місто гранично иерархичен, усередині нього зосереджений розвиток всієї комедії. Гоголь створює новаторську ситуацію, місто, що коли роздирається внутрішніми протиріччями, стає здатним до цільного життя, завдяки загальній кризі, загальному почуттю страху перед вищими силами. Гоголь охоплює всі сторони громадського життя керування, але без «адміністративних подробиць», в «загальнолюдському вигляді». В «Театральному роз’їзді» сказано: «людське знайде скрізь».

У його комедії при широкій системі посадових осіб виведений великий діапазон духовних властивостей: від добродушної наївності поштмейстера до каверзни-чества Суниці. Кожний персонаж стає свого роду символом. Але певна психологічна властивість співвідноситься з персонажем не як його головна риса, а скоріше як діапазон певних щиросердечних рухів (поштмейстер, як говорить сам Гоголь, «лише простодушний до наївності людин», але з не менш простодушним єхидством він при читанні листа Хлестакова тричі повторює: «Городничий дурний, як сивий мерин»).

Всі почуття героїв переводяться зі штучного в сферу їхнього реального прояву, але при всім при цьому людське життя береться письменником у всій її глибині. І коли Бобчинский говорить Хлестакову: «Я прошу вас уклінно, як поїдете в Петербург, скажіть всім там вельможам різним: сенаторам і адміралам, що от, ваш сіятельство, або превосходительство, живе в такому-те місті Петро Іванович Бобчинский. Так і скажіть: живе Петро Іванович Бобчинский». Гоголь показує в цьому проханні прагнення «означити своє існування у світі», найвища мить його життя. У своїй п’єсі Гоголь намагається обмежити комічні ефекти

«Ревізор» – це комедія характерів. Ми сміємося, за словами Гоголя, не над «кривим носом» персонажів, а «над кривою душою». Комічне в п’єсі підпорядковано окресленню типів, виникає із прояву їх психологічних і соціальних властивостей

В «Театральному роз’їзді» Гоголь пише: «Так, якщо приймати зав’язку в тому розумінні, як її звичайно приймають, так її точно немає. Але, здається, уже настав час перестати опиратися на цю вічну зав’язку <...>. Тепер сильней зав’язує драму прагнення дістати вигідне місце, «блиснути й затьмарити, будь-що-будь, іншого, відзначити за зневагу, за глузування. Чи не більше тепер мають електрики чин, грошовий капітал, вигідне одруження, чим любов?» Отже, Гоголь відмовляється від традиційної побудови п’єси. Немирович-Данченко досить чітко виразив нові принципи побудови п’єси: «Самі чудові майстри театру не могли зав’язати п’єсу інакше, як у декількох перших сценах. В «Ревізорі» же одна фраза: «Я запросив вас, добродії, для того, щоб повідомити пренеприємна звістка: до нас їде ревізор», – і п’єса вже почата. Аналогічна й розв’язка. Гоголь знаходить сценічний рух у несподіванках, які проявляються в самих характерах, у багатогранності людської душі, як би примітивна вона не була. Зовнішні події п’єсу не рухають. Відразу задається загальна думка, ідея: страх, що і є основою дії. Це дозволяє Гоголю різко змінити наприкінці п’єси жанр: з розкриттям обману Хлестакова комедія переходить у трагедію». Якщо в 1832 році Гоголь пише Погодину: «Драма живе тільки на сцені. Без її вона як душу без тіла», те в 1842 році Гоголь подає своїй п’єсі епіграф «Неча на дзеркало нарікати, коли пика крива», явно розрахований на читача, що дало критикам привід говорити про загальну несценічність комедії. І хоча комедія дійсно дуже важка для сценічного втілення, і сам Гоголь писав про незадоволеність її постановками, комедія все-таки була розрахована саме на глядача. Принцип «четвертої стіни» дотримується, і крім: «Чому смієтеся? Над собою смієтеся!» у зал реплік немає. Але Гоголь уперше в російської комедії малює не окремий острівець пороку, у який от-от може нахлинути чеснота, а частина єдиного цілого. У нього фактично немає викриттів, як у комедії класицизму, критичний початок п’єси в тім, що його модель міста можна розширити до загальноросійського масштабу. Широке життєве значення ситуації «Ревізора» у тім, що вона могла виникнути майже скрізь. У цьому – життєвість п’єси

Збережи - » Новаторство Гоголя-Драматурга . З'явився готовий твір.

Новаторство Гоголя-Драматурга





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.