Андрій Платонович Платонов - один зі своеобразнейших і загадкових письменників XX століття. Його добутки важкі для сприйняття непідготовленого читача. Вони не легке чтиво. Для розуміння добутків Платонова потрібно вдумливе, повільне читання, що вимагає постійної роботи думок. Але якщо ви вчитаєтеся, зрозумієте задум автора, то на все життя збережете повагу й прихильність до автора і його добуткам

Головним у расскрытии задуму художника є мова. Його епітети розкривають несподівану сторону предмета, події або почуття, передаючи насамперед авторське сприйняття, що і нас повинне потрясти: «…стріляв, знищуючи невідоме життя…

» Ти не ворог, а просто живий і цим уже ворог. Метафора розкриває те, що авторові здається самим all so ch. ru 2001 2005 важливим для розуміння схованої суті. «Фронт працював» - убивати - звична робота. «Дощ поров землю…», тобто мучал, а не напував

У реченнях Платонов навмисно порушує лексичну й синтаксичну сполучуваність і логіку: «…лежав пил нудно, …спав наївшись вечерею. Нікуди жити, от і думаєш у голову».

Мовлення Платонова і його героїв - це схована іронія. Автор навмисно перекручує фразу, щоб показати безглуздість що відбувається: «продовжувати лежати», « образом, щоумолкнули,», «будучи вбитим». Мова автора - це підпорядкування мові епохи, це стиль штамйов і гасел. Він передає мовлення захоплених напівписьменних ораторів…

«Релігія - це забобони й самогон…» Виявилося, що російський мова загублена. Залишилися одні словесні виродки, «пика революції». Слово в добутку Платонова передає одночасно й думка, і її сприйняття автором або героєм: «На дорозі зустрічалися худі дерева, гірка горіла трава й усякий інший живий і мертвий інвентар природи». У добутках Платонова немає конфлікту у звичному змісті, тому що авторові важливо не що відбувається, а чому і як. Сюжет відходить на другий план, тому що не події, а почуття хвилюють автора

Мовлення оповідача не відділена від персонажа, вони говорять однаково. Це дуже важливо Платонову, тому що гине спільність, гине людство й влада, що віддалилися від природи й друг від друга. У добутках Платонова немає позитивних і негативних героїв, вони всі земні люди, що несуть добро й зло, немає ненависті, презирства

Ми відчуваємо авторську м’якість до героїв. Художник вірить у людяність кожного. Все це народжує філософську переконаність автора - будь-яке насильство безглуздо, тому що відгукнеться новим насильством, і це зруйнує саму піднесену, прекрасну, шляхетну мету. Повість «Таємна людина» закінчується чудовим диа Балкою в моря. Удалині від начальства, Фома Пухів іде приймати паро Віз у напарника й говорить: ,^р - Прекрасний ранок,- а той відповідає: - Так, цілком революційне…

А що революція несе людям? Багато добутків Платонова «побачили світло» лише через сорок років після смерті автора. Довгим був їхній шлях до серць і душ читачів. Але ввійшовши в наше життя, вони міцно зайняли гідне місце, висунувши письменника в ряд самих що читаються й популярних авторів