Відомо, що нічого так не ранить душу людини, як безжалісне слово. Словом треба вміти користуватися не менш обережно, ніж гострим мечем чи атомною зброєю. Інакше рівень згубної негативної енергії навколо кожного буде непосильним для подолання. Такі роздуми приходять, коли в публічних місцях на слух потрапляють уривки далеко не делікатних розмов двох закоханих, матері з дитиною. Особливе занепокоєння викликає зневажливе ставлення молоді до людей похилого віку. Іноді достатньо сприйняти тільки «тон», щоб оцінити «войовничий» стиль людських стосунків, а ще гірше - нехтування гідністю співрозмовника.

Негативні слова, що забруднюють наш всесвіт, роблять його ворожим до кожного, надають йому непривабливих відтінків. Усталена манера нетактовно спілкуватися в сім’ї формує характер родинних стосунків. Діти, на яких постійно гримали дорослі, не спроможні зрозуміти, чому не можна підвищувати голос на дідуся чи бабусю, на батьків і сусідів.

Руйнівною є й звичка багатьох людей «різати правду в очі». Існує багато речей, про які краще ніколи не згадувати. Хоча б для того, щоб не псувати своїм ближнім настрій.

Багато хто переконаний у тому, що кожному фізіологічно необхідно періодично позбавлятися негативної енергії. Наприклад, японці в певних місцях великих офісів встановлюють манекен президента фірми, який є своєрідним громовідводом. До нього кожен службовець може підійти й сказати все, що він думає про президента, а за певних обставин - навіть його відлупцювати. Кажуть, стає легше. На жаль, дуже часто на місце таких манекенів потрапляють близькі нам люди. Сама згадка про моменти, коли не вистачило сил утриматися від неприємних слів, викликає почуття сорому. Багато років по тому здається, що якби повернути час, то слова були б зовсім іншими.

Тож завжди пам’ятаймо мудрий вислів Федора Достоєвського: «Мовчати - благородно, безпечно і красиво». А слова наші нехай будуть тільки добрими.

Досі вважають істинним твердження: якщо люди перестануть чинити за правилами, вони втратять людську подобу. Цих правил, вироблених багатьма поколіннями, надзвичайно багато. У кожного народу існують свої правила й традиції, зумовлені національною історією, психологією, політичним устроєм країни. Вони позначаються на особистісній манері поведінки. Попри це законодавці норм етикету - англійці - запевняють: справжня ввічливість усюди однакова, а гарні манери породжують здоровий глузд і доброчинність.

Дотримання норм етикету визначає загальна культура людини, її самоповага та міра ґречного ставлення до інших. Тому люди завжди намагалися пізнати навколишній світ і себе в ньому. А це не просто. Адже не кожний здатний поглянути на себе збоку У котре доводиться переконуватися в слушності зауваження Андре Моруа: «Розкриваючи співрозмовникові душу, ми раптом виявляємо, що зовсім нічого про себе не знаємо».

А як же рідні, друзі, співробітники почуваються в нашому товаристві, як оцінюють нас і наші вчинки? Людина, яка не володіє вмінням гідно поводитися в товаристві, мало привертає увагу. Вона, як діамант, який не може служити прикрасою, доки не має відповідної оправи. Людина також стає окрасою товариства тільки тоді, коли узгоджує свої наміри і вчинки з певними правилами, суспільними нормами. Отже, культура поведінки - це вміння поводитися в товаристві (знайомому й незнайомому).

Поза сумнівом, ми хочемо бачите себе бездоганними, приємними, товариськими, мати повагу й довіру людей.

До етикету входять і манери поведінки вдома, на роботі, у гостині, театрі, кіно, музеї, бібліотеці, готелі, магазині, ресторані, літаку, поїзді, метро, таксі й просто на вулиці, і мистецтво одягатися, користуватися косметикою, і вміння вибирати подарунки, і правила мовленнєвої поведінки тощо.

Звісно, важко перерахувати всі форми мовного, та й будь-якого, етикету в усіх життєвих ситуаціях і не так просто ними оволодіти. Проте, скориставшись ними, ми зможемо зажити слави ґречної людини та самореалі-зуватися в мовленнєвому спілкуванні. І хоч наше століття невпинно прямує до спрощення манер, проте й досі неабияке значення має оволодіння «кодексом ввічливості». Адже через свою чемність ми нічого не втрачаємо, а «завоювати» можемо - Людину