Неволя живої душі не вб’є. П. А. Грабовський

П. А. Грабовський – людина, що став символом непереборності людського духу, зразком відданості ідеалам щастя, справедливості й волі. Через все життя, сповнену трагедії, принижень, він проніс світлу любов до рідної землі, до України, до народу. Життя Грабовського – це подвиг, подвиг в ім’я майбутнього. Ми, сучасне покоління, повинні пишатися його ім’ям, його діяльністю. Ще з юнацького років Павла Арсеновича захоплювало все незвичайн і романтичне, і він пройнявся бажанням «піти на мучення за Христа». Чутлива, тонка душа хлопчика вбачала в українському селянині красу, щирість, шляхетність, і дитяче серце з болем відгукувалося на мотиви туги, соціальної несправедливості. Він серйозно займається самоосвітою, вивчає вітчизняну й світову літератури. Із прочитаного будує висновку

Обставини життя, і особливо процес « 193-х» вносять корективи у світогляд майбутнього письменника: тепер він уже хоче піти на мучення не за Христа, а за народ. Юнак замислюється над своїм майбутнім, над сенсом життя. Будучи студентом Харківської семінарії, хлопчик багато читає добутків українських і інших письменників і доходить висновку, що український народ принижений у межах російської імперії, а тому, ставши членом підпільного харківського кружка «Чорний переділ», свій громадський обов’язок убачає в пошуках правди, шляхів боротьби за соціальне й національне звільнення рідної України. Ця мета формує його характер, силу волі, уміння долати зневіра, розпач, підкоряючи свою діяльність загальнолюдським інтересам

Життя П. А. Грабовського – це випробування, це сміливий зліт вільної думки. Кого можуть залишити байдужими сторінки його біографії, пов’язані з першим арештом?! Він не тільки не визнає обвинувачення, не видає друзів, а вперто й відверто на питання говорить про те, що уряду не співчуває, присяги на вірність імператорові не давав. І це в неповні 18 років! Дивна людина. Віру у свої сили, зневагу до існуючої дійсності він виявляє й на військовій службі. Коли ротний командир хотів покарати солдата за погане марширування, примусивши його марширувати перед ротою з повнісіньким ранцем каменів, Павло Арсенович самовільно покинув лад, підбіг до командира й викликнув: «Ви не маєте права знущатися! Ви не повинні з муштри робити цирк!». И особливу мужність, витримку, відданість своїм ідеалам виявив Павло Арсенович у сибірський період життя

Помнете, як він писав, що готово стати на коліна й цілувати кожний кустик, кожну травинку тієї стежки, по якій ходили ноги великої російської людини М. Г. Чернишевського?!

Випробування, пов’язані з Якутською трагедією, не зламали поета-борця. Безумовно, він сумує за Україною (вона приходить до нього в сні), нудьгує за рідною ненькою, горі переповняє його серце через розлуку з Надією Сигидою, і, переборюючи біль і тугу, в’язень групує навколо себе арештантів-українців, береться до українських книжок, планує укласти словник української мови. І завдяки його волі, на думку И. Франко, українська література не завмерла, а значно виросла

Року посилання у Вілюйську – це одна сторінка життєвої трагедії П. Грабовського, Про неї ми довідаємося з листів поета до И. Франко, Б. Грінченко, М. Павличка. Найстрашніше в цій трагедії те, що в’язень залишився самотнім. Не було однодумців поруч, не було тих, хто розділяв його погляди. До того ж місцевість характеризувалася суворим кліматом, глухоманню. І все це поглиблювало тугу за рідним краєм, погіршувало стан здоров’я, пригнічувало морально. Нестерпним болем, щиросердечними стражданнями пронизані поезії цього років: Або ви живі, або повмирали; Або я дочекаюся коли, чи ні, Щоб клаптик часом переслати Паперу братнього мені запитує він в уяві своїх адресантів з України, у болісних мученнях у мороз, виходячи за три кілометри назустріч пошті

Однак поет долає розпач і видає такі свої книжки, як «Пролісок», «З півночі», «Твору Івана Сурику», «Із чужого поля». Тут же він пише ряд публіцистичних статей. У листах з Якутська, куди вдалося йому переїхати, відчутні безнадія, туга, байдужість. Хоча, треба відзначити, поета не залишає думку про роботу в ім’я України. Саме тут з’явився один із кращих поетичних добутків письменника «Я не співак чудесної природи». Грабовський усвідомлював крах будь-якої надії повернення на Україну, це наносило йому нестерпний біль і викликало дипрессию, однак він відмовився писати «прохання», у якому б треба було визнати свою провину. Ні, він не такий. Він не стане на коліна. Він і далі буде йти з високо піднятою главою. Невоєнне життя не вб’є його вільної душі, тому що він «з людьми й для людей», тому що в нього «з розуму не йдуть» українські люди, яким він хоче віддати «всі почуття свої».

24 листопада 1902 року перестало битися серце замученого урядом, системою шляхетного українця, людини-борця П. А. Грабовського. Пішов у вічність людин, і йому судилося безсмертя, тому що для нас він був, є й буде символом незламності, подвижником із прописної букви, людиною, перед яким ми низько змінюємо голову

Збережи - » Неволя живої душі не вб’є. П. А. Грабовський . З'явився готовий твір.

Неволя живої душі не вб’є. П. А. Грабовський





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.