Ненависний і бридкий Лужин

Роман Достоєвського «Злочин і покарання» – це добуток, присвячений тому, як довго й важко йшла через страждання й помилки бентежна душа людини до збагнення істини. Родіон Розкольників – це зовсім незвичайний злочинець. Свій злочин – убивство баби-процентщици – він робить під впливом створеної й вистражданої їм системи ідей, розглядаючи злочин як своєрідний соціально-психологічний експеримент, що повинен підтвердити вірність його теоретичних висновків

Тому психологічний аналіз стану злочинця до й після здійснення вбивства нерозривно злитий у романі з аналізом філософської теорії Раскольникова. Але мотиви його злочину криються не тільки в теорії «сильної особистості», у соціальних умовах життя суспільства

Злочин – саме життя суспільства, де панує лиховісна влада грошей, де все продається й купується й приймає пристойну форму законного беззаконня, – суспільства, де майже кожний коштує перед необхідністю «переступити» норми моралі, по-своєму «переступили» їхніх Розкольників, Лужин, Свидригайлов.

Сложнейшая ідейна боротьба знайшла своє відбиття на сторінках роману. Г. А. Фадєєв писав: «При обмеженому числі діючих осіб у романі здається, що в ньому тисячі й тисячі доль, – весь старий Петербург видний під цим несподіваним ракурсом. Ідеї зштовхнулися чолами». Теорія «сильної особистості», теорія життя ділків і кар’єристів, модні ідеї прогресистів, улаштовувачів комун, де виразно простежується полеміка із Чернишевським; найбільш близькому авторові думка про щастя через страждання, терпіння, віру – вся епоха зі сложнейшей ідейною боротьбою, жагучими суперечками про майбутнє своєї країни знайшла відбиття в «Злочині й покаранні». Носіями цих ідей стали яскраві, дивно відточені образи Раскольникова, Соні, Лужина, Свидригайлова, Лебезятникова.

«Знаменням часу», вираженням ідейних і моральних знань, характерних для значного числа представників молодого покоління — насамперед з міський разночинской середовища, уважав автор теорію «сильної особистості». У перших двох частинах книги письменник простежує ті умови, у яких могла зародитися подібна ідея. Особливо тонко написав Достоєвський психологічний портрет Раскольникова. Це обдарований від природи, чесна й смілива людина. Робота думки героя складна й суперечлива, доставляє йому масу страждань. Він болісно гордий, самолюбний, уважає себе винятковою особистістю. Розкольників весь поглинений ідеєю самостійно знайти вихід із соціальних і духовних тупиків суспільства. Отже, спочатку було Слово. Словом, була стаття Раскольникова, де, міркуючи про причини існуючої нерівності й несправедливості, він доходить висновку про існування розходження між двома розрядами людей – «звичайними» і «незвичайними».

Перші – абсолютна більшість – матеріалів, «службовець єдино для зародження собі подібних», люди, що живуть у слухняності. Другі – «властиво люди» – ті, хто має дарунок або талант сказати «нове слово». Всі вони в більшій або в меншій мері злочинці. Дійсно, у науці, мистецтві, політику кожна неабияка людина переступає через сформовані норми. Саме за цими людьми майбутнє, вони «рухають мир і ведуть до мети». Розкольників уважає, що в ім’я своєї ідеї, в ім’я кращого вони мають моральне право на злочин, на кров, на вбивства. Природно, що герой змушений сам задуматися над питанням: а хто я? «Тварина я тремтяча або право маю?» Життя поставило Раскольникова перед необхідністю твердо сказати «так» або відректися від своєї злочинної ідеї. Тут і лист матері, і страшні вуличні сцени, і оповідання Осоне.

За Словом іде Справа – убивство баби. Крім лихварки, убитої «за планом», Розкольників убиває – «випадково» – Лизавету. «Випадково» його провину бере на себе Миколка – ще одна ледь не загублене життя. «Випадково» через злочин сина божеволіє й умирає мати героя. Розкольників – матереубийца. Мимовільний? Звичайно. По почуттю – мимовільний. А по «теорії двох розрядів»? І не відала мати, що, читаючи статті Народи, вирок вона собі читала смертний

На довершення до всього життя зіштовхує Раскольникова з ненависними йому людьми – Лужиним і Свидригайловим. А по лужинской теорії «людей можна різати», але й по теорії Раскольникова теж. Виявляється, що Лужин і Розкольників – одного поля ягоди. Теорія Лужина звільняє людину від помилкової ідеї любові до інших людей, від свідомості боргу особистості перед суспільством

Відкинувши всяку мораль, вона проголошує, що єдиний обов’язок людини – це турбота про «особистий інтерес», що повинен стати гарантією «загального успіху». Ненависний і бридкий Лужин читачам, а Розкольників як би вже не має морального права нехтувати Лужина? І сам герой розуміє це! Розкольників намагається обдурити самого себе, знайти в жахливій своїй теорії праву сторону – «хотів добра людям». Заради добра вбиває Родіон Лизавету! А підкрутися на місці Лизавети Соня, мати, сестра? Убив би? І от уже тріскається монолітна його теорія. За допомогою звертається Розкольників до Соні, але «слабень-

кая» і «немудра» Соня не розуміє його «високої ідеї», спростовує її. Саме Соня стане порятунком для душі Родіона. Вона руйнує, знищує невизначеність і сум’яття його духу. Не випадково, що в день відродження вбитої душі Родіона звучить тема сонця, що, здавалося, згасло для нього назавжди. Замість нічних кошмарів – весняний ранок. Замість труни – «облита сонцем неозорий степ».

Достоєвський не показує морального відродження Раскольникова, тому що роман не про тім. Завдання письменника полягало в тому, щоб показати, яку владу над людиною може мати ідея і як страшної й злочинної може бути ця ідея. Тому життя по теорії будувати не можна. «Живий процес життя» завжди спростовує ідею, теорію; логіка життя завжди переможе. Спростована «живим процесом життя» і ідея Раскольникова: «Замість діалектики наступило життя, і у свідомості повинне було виробитися щось зовсім інше».

Таким чином, в епілозі лінія собитийной боротьби доведена до розв’язки, відносини Раскольникова з каторжними дійшли до можливості трагічного кінця, ідея Раскольникова про право сильної особистості на злочин проти моральних норм життя виявилася абсурдною. Життя перемогло теорію. Результат: почати нове життя

Чому ж книга Достоєвського популярна й у наші дні? Чому вона всі так само хвилює розуми й серця сучасних читачів?

Швидше за все тому, що думки й ідеї, закладені Достоєвським в «Злочині й покаранні», актуальні й у наші дні. Безліч сучасних і молодих людей частенько задають собі такі ж питання, які задавали собі герої «Злочину й покарання». Велика кількість людей, що живуть в XX столітті, коштують перед вибором: чи рухатися «по шляху найменшого опору», прийнявши за істину те, із чим легше всього жити, або через страждання й помилки, боротьбу й невдачі, тобто тим же шляхом, по якому вів Достоєвський свого героя, пробитися до того єдиного й вічному, що називають Істиною. Особливо актуальні ідеї Достоєвського в наш час, коли збожеволілий мир крок за кроком наближається до загибелі не тільки духовної, але й фізичної. Що ж урятує мир? Та і є чи в миру надія на порятунок? На це питання ще в XIX столітті відповів Достоєвський: «Краса врятує мир!»

Збережи - » Ненависний і бридкий Лужин . З'явився готовий твір.

Ненависний і бридкий Лужин





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.