«Не завжди правдою душу вилікуєш…» (По п’єсі М. Горького «На дні».) З першої ремарки в п’єсі «На дні» ми представляємо, що на вулиці весна, всі навкруги розцвітає, і навколо … нічліжка. Тут живуть люди, яким ніде більше жити. Тут погано, а виходу з положення не видно. Хтось ще намагається виправити ситуацію, працює, хтось уже отчаялся, а хтось нічого й не може зробитися

Ці люди живуть разом, схоже, давно. Положення на «дні» суспільства поєднує їх, але гірше інше між ними немає згоди, взаєморозуміння. Тут панує незатишна атмосфера постійна лайка, знущання друг над іншому. Стає зрозуміло, що так жити не можна, потрібно щось міняти. Зображення цих людей, думок і страждань, що випали на їхню частку, і є соціальна суть драми

Але основне завдання п’єси - рішення філософської проблеми: чи можна правдою душу вилікувати? Але Горький однозначної відповіді на це питання не дає. Різні позиції по цьому питанню представляють Лука й Сатин

Лука - мандрівник, «минаючий» людина. Він з’являється в нічліжці в першому акті й відразу примирливо говорить: «Мені - однаково! Я й шахраїв поважаю, по-моєму, жодна блоха не погана …

» Лука ставиться до всім дуже м’яко, намагається попередити конфлікти. Втім, йому також властива якась іронія. Коли Медведєв говорить, що не знає його, він відповідає: «Це тому, дядько, що земля-те не вся у твоїй ділянці помістилася…

». Лука не тільки предупредждает, конфлікти він намагається словами допомогти навколишньої, полегшити їхня доля. Для кожного знаходить Лука добре слово, кожного утішає. Ганну він переконує в тім, що є загробне життя, що там немає борошн, один як тільки спокій

Актора він запевняє в тім, що той зможе вилікувати від пияцтва, і вказує шлях йому, Ваську Попелу пояснює, як можна почати нове життя, чесн і чималу, розстатися із прізвиськом «злодія, сина злодія». Причому Лука не просто говорить людині те, що йому потрібно, а переконує його в можливості виконання цього. Позиція Луки - жаль, підтримка в людях віри в справедливість. Але часто, як мені здається, він прибігає до неправди, і це йде врозріз із позицією сатину

Для пояснення свого поводження Лука розповідає притчу про праведну землю. Мовлення в ній іде про людинуу, що всьому життю вірив в існування праведної землі, а, втративши цю віру, повісився. Лука хоче довести цією притчею необхідність «навіяти людству сон золото! й», вселити в людей надію. Тим самим він як би визнає людину слабким, нужденним вподдержке.

Це також відкидається Сатиным. Є в поглядах Луки й чисто гуманістична сторона. Вона розкривається в історії з мужиками, яких він дав притулок узимку на дачі. Він подружився із цими людьми й назвав їх «гарними мужиками».

А якби, за його словами, він не пошкодував їх, вони могли б його й убити. Позиція Сатину майже у всім протилежна позиції Луки. Єдине, у чому вони згодні, так це в тім, що треба поважати людини, що людина - саме головне. Сатин вимовляє ці слова й відразу повторює їх. Уже цитуючи Луку. Але в іншому…

Сатин говорить: «Я - розумію старого…. Він брехав… з жалості до вас». «Розумію», але не «підтримую» сказав він. Різкіше всього Сатин виступає проти неправди: «Неправда - релігія рабів і хазяїв…. Правда - бог вільної людини!

» Сатин розуміє Луку: «Хто слабшав душею… і хто харчується чужими соками, тим неправда потрібна…». Однак не виправдує неправда. Сатин виступає й проти жалю взагалі: «Треба поважати людини! Не жалувати…

не принижувати його жалістю… поважати треба!» Як же автор відповідає на поставлене філософське питання?

Як уже сказано, однозначно Горький не може відповісти. Втім, відповіддю можна вважати, наприклад, ремарку на початку четвертого акту: «Обстановка першого акту…» Далі описані всілякі руйнування, що відбулися в нічліжці. Виходить, зважаючи на все, автор відповідає на своє питання на користь правди, а не жалю, хоча прямо про це не говорить

Однак він не заперечує користь жалю взагалі, а тільки неправда в ім’я жалю. П’єса «На всі твори на a l l soch © 2005 дні» цікава, як спроба вирішити філософське питання, що кожний вирішує по-своєму, « чиможна правдою душу вилікувати?»