Наземні МБР

Закінчення холодної війни, розпад комуністичної системи й самого СРСР, різке економічне, політичне й військове ослаблення Росії протягом 90-х рр. не могли не відбитися на ролі Росії й стратегічних переговорів з нею в зовнішній політиці США. У їхніх пріоритетах безпеки все більше місце займають інші питання, і насамперед поширення ракетно-ядерної зброї. Вашингтона усе менше турбують проблеми обмеження наступальних стратегічних озброєнь (перспективи СНВ-2 і СНВ-3) , і вони усе більше відмінюються до створення національної системи ПРО для захисту від третіх ядерних держав і виходу з Договору по ПРО 1972 р., що став фундаментом усього режиму й процесу обмеження й скорочення ядерних арсеналів. Ці тенденції, видимо, підсиляться в США із приходом адміністрації Буша

Під даним кутом зору російська концепція “мінімального стримування” начебто спеціально з’явилася, щоб додати максимальне прискорення руху США в цю сторону. Дійсно, навіщо Вашингтонові турбуватися із приводу СНВ-2 і СНВ-3, якщо Росія в кожному разі вирішила в однобічному порядку скоротити свої СЯС до рівня 1500 або менш боєголовок і до того ж перешикувати їх під жалюгідну подобу американської тріади, тобто добровільно й безоплатно виконати те, чого США тридцять років намагалися домогтися в ході завзятих переговорів і заради чого йшли на серйозні поступки по Договорах СНВ-1 і СНВ-2? Що стосується Договору по ПРО, те й отут США втратять відчутні стимули до стриманості – адже у випадку їхнього виходу з Договору Росія навряд чи зможе почати що-небудь незручне для американської безпеки

Наземні МБР (особливо мобільні) мають найбільшу можливість швидкого нарощування як по числу ракет, так і по боєголовках (за рахунок розгортання РГЧ) з метою підвищення потенціалу подолання ПРО й вирівнювання балансу по наступальних силах. Якщо цей компонент буде згорнутий, то можливість оснащення малого числа шахтних МБР багатозарядними головними частинами не буде турбувати США. Адже вони здатні без напруги підтримувати свої СЯС на рівні 3500 або 5000 боєголовок, тобто зберігати 3-3- або 4-кратна кількісна перевага над РФ, не говорячи вже про якісну сторону

Опираючись на “мінімальне стримування”, Росія повністю втратить контроль над стратегічним курсом США, а заодно із цим втратиться й останніх важелів впливу на американську зовнішню й військову політику. Відповідно й міжнародний вплив, роль і статус Росії знизяться до рівня третіх ядерних держав і навіть нижче того, з огляду на відсутність у неї ядерних союзників і геостратегічну уразливість на заході, півдні й сході

При оптимальному курсі військової реформи забезпечення ядерного стримування на належному рівні цілком по засобах Росії. У всякому разі, це більш доступно, ніж гонка з НАТО по новітніх системах СОН або підготовка одночасно до декількох локальних воєн типу чеченської й афганської

Чисто кількісний рівень СЯС по боєголовках сам по собі, звичайно, – недостатня характеристика ефективності стримування: не менш важливі якісні характеристики сил. Але ніхто не стане сперечатися, що за інших рівних умов і при оптимальному плануванні структури, складу, оперативного режиму, систем керування й попередження СЯС – більша кількість ядерних засобів дає могутніше стримування в межах обмежень, погоджених на переговорах з іншої стороною

Якщо систематизувати конкретні завдання ядерного стримування, поставлені перед російськими СЯС у міру підвищення їхніх потреб, то вони виглядають так: стримування ядерної агресії (у межі – “мінімальне стримування”) ; стримування США від виходу з Договору 1972 р. і розгортання НПРО; стримування США від поновлення перегони наступальних стратегічних озброєнь (останні два завдання пов’язані зі збереженням договірного режиму й процесу в цієї сфері) ; стримування широкомасштабної звичайної агресії (”розширене стримування” у взаємодії з достатніми силами ТЯО) .

У найближчі 10-15 років США буде неважко підтримувати стратегічні сили на рівні 5000 боєголовок при структурі й складі, оптимальних для американської технічної й геостратегічної специфіки. Навіть скоротивши їх до стелі СНВ-2 в 3500 боєголовок, США залишать собі технічну можливість при бажанні швидко (за кілька місяців – рік) наростити їх до вихідного рубежу й навіть вище його

Судячи з доступної відкритої інформації, намічуваний нині курс розвитку російських СЯС дасть близько 1500 боєголовок через 10-15 років, більше 90% яких будуть досить уразливі на базах, у морі й у повітрі. Такий потенціал забезпечить виконання тільки першого завдання – “мінімального стримування” – у відношенні третіх ядерних держав, і з дуже серйозними застереженнями – у відношенні США. Більше оптимальна побудова сил РФ із головним упором на мобільн і шахтні МБР надійно забезпечило б перше завдання й по США. Це коштувало б близько 17 млрд. руб. інвестицій щорічно (НИОКР, закупівлі озброєнь, капстроительство) протягом наступних 10 років або близько 8% військового бюджету РФ (з додатковими асигнуваннями) на 2001 г.

Виконання й перше завдання, і стримування США від розгортання НПРО вимагає через 10-15 років мати російські СЯС як мінімум на рівні 2000-2500 боєголовок з упором на наземну й морську складові. Це обійшлося б в 20 млрд. руб. щорічних інвестицій або приблизно в 10% військового бюджету в поточному обсязі (оцінки вартості варіантів узяті з відкритої частини виступу президента РФ Володимира Путіна в Держдумі при ратифікації СНВ-2 14.03.2000) .

Забезпечення додатково функції стримування США від поновлення перегони наступальних озброєнь припускає за тих самих умов мати СЯС РФ на рівні 3000-3500 боєголовок і щорічно виділяти на їхній розвиток до 37 млрд. руб. або 17% військових асигнувань. І нарешті, саме ресурсномістке четверте завдання – стримування від неядерної агресії – відповідали б збереженню на майбутнє повномасштабної тріади на рівні 5000-6000 боєголовок і інвестиційних витрат в 50 млрд. руб. у рік (разом з розвитком ТЯО) , тобто близько 23% військового бюджету РФ.

З огляду на витрати на зміст Збройних сил і на розвиток сил загального призначення, 23% на СЯС – це, звичайно, чимало. Втім, і це не недоступно для РФ. Якщо буде виконана установка президентів Єльцина й Путіна на підвищення витрат на оборону до 3,5% ВВП і при цьому (за рахунок скорочення чисельності армії й флоту приблизно до 800 тис. військовослужбовців) співвідношення витрат на зміст і інвестиції зміниться з 70:30% на 50:50%, то навіть настільки потужні СЯС зажадали б на свій розвиток не більше 35% інвестиційних засобів, залишивши інше на сили загального призначення. Це було б, у світлі всього вищесказаного, цілком раціональним і найдужчим курсом військової політики Росії

Скажемо більше: реальна й переконлива готовність РФ виділяти відповідні кошти на ядерне стримування, цілком імовірно, позбавила б країну від необхідності фактично йти на такі витрати. Адже тоді США зберегли б зацікавленість у реалізації СНВ-2 і досягненні нової угоди по СНВ-3 і при цьому не зважилися б на однобічний розрив Договору по ПРО. Вони або відмовилися б від планів розгортання НПРО, або домагалися б погодженого перегляду окремих статей Договору – пішовши заради цього на взаємне скорочення СЯС до рівня 1500 боєголовок і навіть нижче того. Відповідно й фактичні витрати РФ на СЯС були б в 2-3 рази менше для виконання перших трьох завдань стримування. Що стосується розширеного стримування, те і його буде набагато легше забезпечити за рахунок ТЯО, якщо на стратегічному рівні збережеться стійка рівновага РФ зі США. До того ж підтримка тісної взаємодії Росії й НАТО в сфері роззброювання значно знизить гостроту стратегічних проблем нашої країни й на заході, і на сході

Збережи - » Наземні МБР . З'явився готовий твір.

Наземні МБР





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.