Ви прослухали вже кілька курсів по загальній історії, познайомилися із завданнями й прийомами університетського вивчення цієї науки. Починаючи курс російської історії, я подам йому кілька самих загальних елементарних міркувань, ціль яких - зв’язати зроблені вами спостереження й винесені враження по загальній історії із завданням і прийомами окремого вивчення історії Росії.

НАУКОВЕ ЗАВДАННЯ ВИВЧЕННЯ МІСЦЕВОЇ ІСТОРІЇ. Зрозумілий практичний інтерес, що спонукує нас вивчати історію Росії особливо, виділяючи її зі ськладу загальної історії: адже це історія нашої батьківщини. Але цей виховний, тобто практичний, інтерес не виключає наукового, навпроти, повинен тільки надавати йому більше дидактичної сили. Отже, починаючи особливий курс російської історії, можна поставити таке загальне питання: яку наукову мету може мати спеціальне вивчення історії однієї якої-небудь країни, якого-небудь окремого народу? Ця мета повинна бути виведена із загальних завдань історичного вивчення, тобто із завдань вивчення загальної історії людства.

ІСТОРИЧНИЙ ПРОЦЕС. Науковою мовою слово історія вживається у двоякому змісті: 1) як рух у часі, процес, і 2) як пізнання процесу. Тому все, що відбувається в часі, має свою історію. Змістом історії як окремої науки, спеціальної галузі наукового знання служить історичний процес, тобто хід, умови й успіхи людського гуртожитку або життя людства в її розвитку й результатах. Людський гуртожиток - такий же факт світового буття, як і життя навколишньої нас природи, і наукове пізнання цього факту - така ж непереборна потреба людського розуму, як і вивчення життя цієї природи. Людський гуртожиток виражається в різноманітних людських союзах, які можуть бути названі історичними тілами і які виникають, ростуть і розмножуються, переходять один в інший і, нарешті, руйнуються, - словом, народжуються, живуть і вмирають подібно органічним тілам природи. Виникнення, ріст і зміна цих союзів з усіма умовами й наслідками їхнього життя і є те, що ми називаємо історичним процесом.

ДВА ПРЕДМЕТИ ІСТОРИЧНОГО ВИВЧЕННЯ. Історичний процес розкривається в явищах людського життя, звістки про які збереглися в історичних пам’ятниках або джерелах. Явища ці неозоро різноманітні, стосуються міжнародних відносин, зовнішнього й внутрішнього життя окремих народів, діяльності окремих осіб серед того або іншого народу. Всі ці явища ськладаються у велику життєву боротьбу, що вело й веде людство, прагнучи до цілям, їм собі поставленим. Від цієї боротьби, що постійно міняє свої прийоми й характер, однак, відкладає щось більше тверде й стійке: це - відомий життєвий порядок, лад людських відносин, інтересів, понять, почуттів, вдач. Сформованого порядку люди тримаються, поки безперервний рух історичної драми не замінить його іншим. У всіх цих змінах історика займають два основних предмети, які він намагається розглянути у хвилястому потоці історичного життя, як вона відбивається в джерелах. Нагромадження досвідів, знань, потреб, звичок, життєвих зручностей, що поліпшують, з одного боку, приватне особисте життя окремої людини, а з іншого боку - що встановлюють і вдоськоналюють суспільні відносини між людьми, - словом, вироблення людини й людського гуртожитку - такий один предмет історичного вивчення. Ступінь цього вироблення, досягнуту тим або іншому народу, звичайно називають його культурою, або цивілізацією; ознаки, по яких історичне вивчення визначає цей ступінь, становлять зміст особливої галузі історичного ведення, історії культури, або цивілізації. Інший предмет історичного спостереження - це природа й дія історичних сил, що будують людські суспільства, властивості тих різноманітних ниток, матеріальних і духовних, допомогою яких випадкові й різнохарактерні людські одиниці зі ськороминущим існуванням ськладаються в стрункі й щільні суспільства, що живуть цілі століття. Історичне вивчення будови суспільства, організації людських союзів, розвитку й відправлень їхніх окремих органів - словом, вивчення властивостей і дії сил, що творять і направляють людський гуртожиток, становить завдання особливої галузі історичного знання, науки про суспільство, що також можна виділити із загального історичного вивчення за назвою історичної соціології. Істотна відмінність її від історії цивілізації в тім, що зміст останньої становлять результати історичного процесу, а в першої спостереженню підлягають сили й засоби його досягнення, так ськазати, його кінетика. По розходженню предметів неоднакові й прийоми вивчення.

ВІДНОШЕННЯ ДО НИХ ІСТОРІЇ ЗАГАЛЬНОЇ Й МІСЦЕВОЇ. Яке ж відношення історії загальної й місцевої до цих предметів пізнання? Обоє зазначених предмета історичного вивчення легше розрізняються у відверненій класифікації знань, чим у самому процесі вивчення. Насправді, як у загальної, так і в місцевій історії одночасно спостерігають і успіхи гуртожитку й будова суспільства, притім так, що по самих успіхах гуртожитку вивчають природу й дію його сил, що будують, і, навпаки, даним ладом суспільства вимірюють успіхи гуртожитку. Однак можна помітити, що в історії загальної й в історії місцевої обидва предмети не перебувають у рівновазі, і в одному вивченні переважає один предмет, в іншому - іншій. Зрівняємо, яку ступінь простору і який матеріал знаходить для своїх досліджень історик культури в межах історії загальної й у межах історії місцевої, і потім дамо собі такий же звіт стосовно історика, що поставили перед собою питання соціологічного характеру. Успіхи людського гуртожитку, придбання культури або цивілізації, якими користуються в більшому або меншому ступені окремі народи, не суть плоди тільки їхньої діяльності, а створені спільними або спадкоємними зусиллями всіх культурних народів, і хід їхні нагромадження не може бути зображений у тісних рамках якої-небудь місцевої історії, що може тільки вказати зв’язок місцевої цивілізації із загальнолюдської, участь окремого народу в загальній культурній роботі людства або, принаймні, у плодах цієї роботи. Ви вже знайомі з ходом цієї роботи, із загальною картиною успіхів людського гуртожитку: перемінялися народи й покоління, переміщалися сцени історичного життя, змінювалися порядки гуртожитку, але нитка історичного розвитку не переривалася, народи й покоління ланками замикалися в безперервний ланцюг, цивілізації чергувалися послідовно, як народи й покоління, народжуючись одна з інший і породжуючи третю, поступово накоплявся відомий культурний запас, і те, що відклалося й уцелело від цього багатовікового запасу, - це дійшло до нас і ввійшло до ськладу нашого існування, а через нас перейде до тих, хто прийде нам на зміну. Цей ськладний процес стає головним предметом вивчення в загальній історії: прагматично, у хронологічному порядку й послідовному зв’язку причин і наслідків, зображує вона життя народів, спільними або спадкоємними зусиллями яких-небудь успіхів, що досягали, у розвитку гуртожитку. Розглядаючи явища в дуже великому масштабі, загальна історія зосереджується головним чином на культурних завоюваннях, яких удалося досягти тому або іншому народу. Навпаки, коли особливо вивчається історія окремого народу, кругозір вивчаючі соромиться самим предметом вивчення. Тут спостереженню не підлягає ні взаємодія народів, ні їх порівняльне культурне значення, ні їхнє історичне спадкоємство: преемственно, що перемінялися народи, тут розглядаються не як послідовні моменти цивілізації, не як фази людського розвитку, а розглядаються самі в собі, як окремі етнографічні особини, у яких, повторюючись, видозмінювалися відомі процеси гуртожитку, ті або інші сполучення умов людського життя. Поступові успіхи гуртожитку у зв’язку причин і наслідків спостерігаються на обмеженому полі, у відомих географічних і хронологічних межах. Думка зосереджується на інших сторонах життя, заглиблюється в саму будову людського суспільства, у те, що робить цей причинний зв’язок явищ, тобто в самі властивості й дію історичних сил, що будують гуртожиток. Вивчення місцевої історії дає готовий і найбільш рясний матеріал для історичної соціології.

ДВІ ТОЧКИ ЗОРУ. Отже, різниця в точках зору і їхній порівняльній зручності. Ці точки зору зовсім не виключають один інший, навпроти, поповнюють один одного. Не тільки загальна й місцева історія, але й окремі історичні факти можуть бути досліджувані з тої або іншої сторони по розсуду дослідників. У Древнім праві Мена й Античній міській громаді Фюстель-Де-Куланжа предмет однаковий - родовий союз; але в останнього цей союз розглядається як момент античної цивілізації або як основа греко-римського суспільства, а в першого - як вік людства, як основна стихія людського гуртожитку. Звичайно, для всебічного пізнання предмета бажане сполучення обох точок зору в історичному вивченні. Але цілий ряд міркувань спонукує історика при вивченні місцевої історії бути по перевазі соціологом.

Pages: 1 2