Я багато разів бачила натюрморти. Раніше вони мені здавалися нецікавими. Але тепер мене все чаші вражає майстерність художника. Уявіть собі стіл, покритий оксамитовою золотаво-коричневою скатертиною. На ньому - металеве візерункове підношення, на якому лежать рожево-жовтий персик і соковита часточка апельсина. Над ними піднімається масивний келих з товстого зеленого скла, до половини наповнений вином. Шорсткувата стружка кірки лимона свешивается на підношення з тарілки із фруктами, що коштує на білої, недбало кинутої на стіл полотняній серветці. Своєю простотою, помятостью, несвіжістю ця серветка контрастує з вишуканістю багатої скатертини й шляхетністю підношення й келиха. Хитливо варта глибока тарілка наповнена фруктами: жовтим лимоном, жовтогарячим апельсинам, чорною й коричнюватою сливою. На них ще не просохнули крапельки води. Фрукти відбивають світло, що ллється звідкись зверху.

Вони - світла, радісна пляма на картині. Але це свято життя дуже нестійкий, і тарілка от-от сковзне долілиць слідом за скоринкою, що звісилася, лимона. Потрібно мати величезну майстерність, щоб не просто зобразити фрукти й келих, а передати свій настрій глядачеві