«Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник» — п’єси, написані у 1818—1819 роках

Уперше вони були виставлені на сцені 1819 року. Як пише С. Стеблін-Камінський, ролі виборного в першій п’єсі і Чупруна в другій спеціально були написані для М. Щепкіна. П’єси Котляревського поклали початок новій українській драматургії і українському національному світському театрові.

Перші біографи Котляревського відзначали великий успіх п’єс драматурга, поставлених Полтавським театром. Так, зокрема, О. Терещенко писав про «Наталку Полтавку»: «Вона була прийнята з гучним схваленням, а ім’я творця повторювалось з любов’ю не тільки в усій Малоросії, але й у багатьох місцях Великороси і в обох столицях. Через деякий час у Полтавському ж театрі з’явився «Москаль-чарівник», також прийнятий громадою схвально. Цей «Чарівник» примітний ще як п’єса, в якій вповні засяяв талант народного артиста М. С. Щепкіна. Багато людей у Полтаві пам’ятають, як Щепкін, на бідному театрі, всіх захоплював. Розкриттям своїх обдаровань у виконанні ролей з народного життя він зобов’язаний Котляревському, який бачив у ньому першокласного артиста; передбачення його виправдались».

Кременчука, а в травні 1819 року — невідомо куди. Слід думати, що виїжджав він разом із Полтавським театром. З листа письменника до М. Гнєдича (1821) видно, що «Наталка Полтавка» ставилась не тільки на Полтавщині, але й у Чернігівській та Харківській губерніях (у Харкові 21 січня 1821 року, у бенефіс М. ІДепкіна). Ми вже згадували про вистави в Кременчуку… Своєрідністю театрального життя тих часів були часті виїзди на гастролі, бо в невеликих містах театр, навіть з різноманітним репертуаром, довго проіснувати не міг. З літопису М. ІДепкіна відомо, що Полтавський театр виїжджав у Ромни (1818—1821), Харків (1819), Кременчук (1819).

Тепер у літературних колах Росії Котляревський став відомий не тільки як пост і педагог, але й драматург. Як свідчив О. Терещенко, Котляревського обрали членом харківського Товариства прихильників виборної словесності, 1821 року — почесним членом Вільного товариства прихильників російської словесності в Петербурзі. Рекомендував його член товариства, відомий російський письменник Микола Гнєдич (Гнідич), який учився в семінарії в Полтаві на 15 років пізніше (а не разом, як зазначали деякі біографи), потім він учився у Харківському колегіумі й Московському університеті. 1811 року його обрано в дійсні члени Російської академії. Працював він у Публічній бібліотеці в Петербурзі. Відомий він своїм перекладом «Іліади» на російську мову. Влітку не раз приїжджав на Україну (зокрема до Полтави, де й познайомився з Котляревським).

Товариство пропагувало ідеї патріотизму, гуманного ставлення до народу, високих обов’язків письменника перед народом. Напрям його ідей висловив М. Гнєдич: «Письменник своїми поглядами діє на погляди суспільства і чим він багатший обдарованням, тим наслідки неминучіші. Погляд є властитель світу… Перо пише, що накреслюється на серцях сучасників і нащадків. Ним письменник поборює невігластво нахабне, порок могутній…» 89

Фактичним керівником товариства був відомий письменник Федір Глінка, патріотичні поезії якого співзвучні громадянській ліриці декабристів. Він — автор повісті з українського життя «Зиновий-Богдан Хмельницкий, или Освобожденная Малороссия» (1817—1819). Ф. Глінка був членом декабристського «Союзу порятунку», пізніше «Союзу благоденства», дуже близький до К. Рилєєва (який також співчував визвольній боротьбі українського народу й писав твори на українські теми — «Богдан Хмельпицкий», «Наливайко», «Войнаровский»), до О. Бе-стужева та багатьох інших декабристів, хоча й не поділяв республіканських, революційних поглядів.

З приводу обрання Котляревського у постанові товариства сказано: «Товариство, поважаючи глибокі знання в науках і вітчизняній словесності (далі називались прізвища, серед них і «майора Івана Петровича Котляревського».— Є. К.) на підставі ст. 33 статуту обрало їх у почесні члени» 90.

Характерно, що Котляревського обрали не членом-ко-респондентом і не дійсним членом, а почесним членом товариства, що свідчить про високу оцінку його заслуг у вітчизняному письменстві. Письменник у листі па ім’я голови — Ф. Глінки від 28 жовтня 1821 року вважав за свій обов’язок подякувати Товариству за обрання його в почесні члени. Як видно з листа, диплом, статут і список членів товариства йому вручив російський поет Василь Туманський, тоді член-кореспондент товариства, під час подорожі в маєток свого батька в с. Опанасівку, Га-дяцького повіту на Полтавщині.

Висловлюючи своє бажання бути корисним товариству, наскільки дозволять сили, Котляревський повідомляв про свій дар — сорок примірників першого авторського видання «Енеїди»: один для бібліотеки товариства, решта для продажу на користь товариства (II, 83). У звіті товариства за 1821 рік згадано про отримання дару Котляревського.

Очевидно, зразу ж після одержання повідомлення про обрання письменник надіслав М. Гнєдичу два уривки з п’ятої частини «Енеїди». Обидва уривки обговорили на засіданні товариства 28 листопада того ж року. Як свідчить лист Котляревського до М. Гнєдича від 27 грудня 91, про це обговорення, на якому дано високу оцінку уривків з «Енеїди», повідомляв автора заступник голови товариства, але лист цей не зберігся. Крім листа М. Гнєди-ча, одночасно з ним надіслано, як писав Котляревський, «лестиейший для меня отзыв от Общества» (II, 84). Відзив цей також не зберігся.

Наступного року в органі товариства «Труды… Вольного общества любителей российской словесносте «Сорев-нователь просвещения и благотворения» надруковано уривок з п’ятої частини «Енеїди» з такою приміткою редакції: «Доставлений в товариство відомим автором І. П. Котляревським. Подаємо його читачам журналу, сподіваючись, що надамо задоволення прихильникам цього твору, сповненого незвичайної веселості, дотепності й багатьма сторонами вельми оригінального. Вони певно зрадіють, довідавшись, що п. Котляревський новонаписа-ними двома піснями зовсім закінчив малоросійську «Енеїду» і незабаром має намір видати її повністю».

У відзиві, мабуть, була пропозиція надрукувати уривки з «Енеїди» в органі товариства «Соревнователь просвещения и благотворения», бо в цьому ж листі Котляревський пропонує й дальші уривки. При цьому листі до Гнєдича надіслано ще один уривок з п’ятої частини. У листі заступника голови була, певно, пропозиція про друкування поеми в цілому, бо Котляревський згадує й про це, вважаючи, що коли друкувати «Енеїду», то всі шість частин разом (II, 84).

У листуванні обговорювалось питання про видавців. Котляревський просив з’ясувати, на яких умовах вони погодились би надрукувати українську «Енеїду». Як ми вже згадували, Котляревський у цьому листі до Гнєдича зазначав, що над поемою працює двадцять шість років.

Пропонував він до друку у журналі й пісні з опери «Наталка Полтавка», «прийнятій досить добре в Полтавській, Чернігівській та Харківській губерніях» (II, 85).

Цікавився Котляревський і долею українського словника: «Шкода, що словник малоросійський заснув, але сон не смерть» (II, 85). Цікавий цей вираз Котляревського тим, що засвідчує знайомство з творами Сковороди в рукописах. Мова в листі йшла про рукопис «Малороссий-ский словарь с русеким», придбаний Російською академією приблизно 1818 року без прізвища упорядника. Історія словника мало досліджена. На думку П. І. Кеп-пена, упорядкував його обер-секретар сенату Новацький (помер 1813 року). Підготувати словник до друку доручили дійсному членові академії М. Гнєдичеві, з допомогою В. Капніста і М. Цертелєва. Тільки через п’ятнадцять років по смерті М. Гнедича й В. Капніста на засіданні академії 18 березня 1833 року згадали про словник, але виявилось, що вій десь запропастився. Як свідчать архівні документи товариства, уривки з «Епеїди» читалися ще два рази па його засіданнях 1822-го і 1823 років 92.

Перший уривок з п’ятої частини поеми, надісланий Котляревським до товариства, надруковано в його органі «Соревнователь просвещения и благотвореиия» 1822 року (XVII частина), з уже згаданою нами прихильною приміткою редакції.

Збережи - » «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник» — п’єси, написані у 1818—1819 роках . З'явився готовий твір.

«Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник» — п’єси, написані у 1818—1819 роках





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.