Не буду з’ясовувати, що таке народна творчість, бо більш-менш чітке визначення цього поняття існує, хоча універсального визначення немає, бо жанрова різноманітність дуже велика, а специфіка розвитку того чи іншого жанру ще строкатіше. Визначень на сьогодні існує багато, та всі вони не охоплюють глибинної суті народної творчості, бо вона в деяких своїх жанрах намагається бути консервативною (весільні пісні або інші, що пов’язані, наприклад, із Святвечором, Різдвом, народинами, хрещенням, похоронами тощо). Та все ж у переважній більшості народна творчість є щось особливе у суспільному житті. Можливо, для цього треба сприймати її не як фольклор, що застиг на сторінках багатотомних видань, а як процес, що викликає до життя певні жанри, які є необхідними в той чи інший момент історичного розвитку.

Для прикладу хочу назвати такі жанри народної творчості, як анекдот, народна усмішка, сучасне весілля, прислів’я, приказки, примовки. З’явився такий вид народної творчості, як міський фольклор. А я б ще додав студентський фольклор, шкільний, дитячий.

З одного боку — це сучасна творчість, забарвлена сучасною лексикою, з іншого боку — це все-таки творчість, яка не має авторства і має безліч варіантів, що поширюються усно і в друкованому вигляді. Ось приклади таких жартівливих примовок із шкільного навчання: «Щоб поділити дріб на дріб — треба їсти білий хліб». Або з уроків хімії: «Аш два о плюс пшоно, а додати натрій хлор, — то і буде вам кандьор» (кандьор — це діалектна назва кулешу).

Особливо мене вражає великий набір примовок, спрямованих на виховання культури мови. Призначення цих примовок — навчити дітей (а може, і не тільки дітей) ввічливо й правильно розмовляти, правильно використовувати слова і не засмічувати мову, оберігати її від різних нашарувань та грубої лексики.

Мої спостереження на канікулах у бабусиному селі. Проходить мимо гурту людей якийсь парубійко і байдуже до когось вітається: «Здоров!» І тут же негайна відповідь-примовка: «Здоров» — до коров, а до людей — «здрастуйте». Або таке: відповідаючи на якесь питання, хтось із дітей каже: «Да». А у відповідь чує: «Да» — свиня вуха пооб’їда» (це має означати, що треба казати українською мовою «так»). Часте й невиправдане вживання «ну» тут же буде припинене зауваженням: «Не запрягав, то й не нукай, поганяти не будеш». І вже на геть неввічливе привітання «здрасьтє» отримаєш відразу: «Не засьтє» (це означає: привітайся по-людськи). Або вживання слова «жалко» замість «жаль» викликає таке зауваження: «Жалко у бджілки». І ще: часто діти, які особливо не турбуються про те, як вони спілкуються, замість запитального «що» можуть сказати: «Га?» На таке неввічливе «га» не забариться відповідь: «З’їж те, що плига!» І даремно дехто вважає, що фольклор — це щось історично минуле, що зберігається у фольклорних збірниках. Народна творчість жива, допоки живе народ, який створює нові види, жанри і реагує на всі суспільні процеси, що відбуваються в Україні. Треба тільки бути уважним спостерігачем, а може, й дослідником, наприклад дитячого фольклору. А останнім часом навіть почали говорити про сучасну жаргонну мову. Це неґативне явище стало завойовувати свій простір у спілкуванні, особливо це властиво підліткам. Упевнений, що народна мудрість і тут не забариться — відреагує відповідним чином, щоб викоренити це явище з нашої милозвучної та красивої мови. Але це зовсім інша тема.

У великому фонді світової епічної культури почесне місце посідають українські думи, як глибоко оригінальні музично—поетичні твори високого ідейного звучання. Образність поетичного вислову, краса музичного супроводу, глибина думки викликали захоплення культурних діячів світу. У своєму романтичному захопленні кобзарським мистецтвом та поезією дум Т. Г. Шевченка підносив їх вище Гомерових «Іліади» і «Одіссеї».

Вважається, що «невольницькі плачі» є найдавнішими. Епічна розповідь, властива переважній більшості дум, тут поступається перед висловленням особистих переживань. Зворушливий плач авторів — виконавців викликає співчуття до «всіх бідних невольників», передає безмежне бажання визволитися:

З тяжкої турецької неволі,

З каторги бусурманської,

На тихі води,

На ясні зорі,

У край веселий,

У мир хрещений,

В городи християнські.

Творці невільницьких дум вкладали у свої твори не скорботу за конкретною людиною, а висловлювали погляд народу на неволю, віру бусурманську, землю чужинську, возвеличуючи водночас вірність народу, любов до свого «краю веселого».

Важливу роль відіграють, з погляду творців і носіїв ДУМ, не лише особиста мужність і сила, а й відданість своєму товариству, всьому народові; високо підноситься ідея бойового братства. Гостро і безкомпромісно засуджуються люди, що силою обставин та заради особистої вигоди ставали на бік ворога, порушуючи освячені віками норми моралі, суспільного співжиття.

У думі «Самійло Кішка» возвеличується подвиг козаків - невольників, які після 25 -літньої каторги у найскрутнішому становищі виходять переможцями,

Героїчна тема, головна тема всього думового епосу, на повну силу прозвучала в думах, в основі яких — заклик народу до єднання, до активної протидії чужоземним загарбникам. Уславлення козаків -лицарів у думах «Козак Голота», «Отаман Матяш старий», «Олексій Попович», возвеличення кращих моральних якостей — ось що зумовило надзвичайну їх життєвість. Якою б винятковою силою не володіли Самійло Кішка, старий Матяш, Івась Удовиченко, вони усвідомлюють себе лише представниками народу, в ім’я якого і здійснюють свої подвиги.

Думи про козака Голоту і про Марусю Богуславку споріднені тим, що героїчний пафос у них зливається з патріотизмом, незламність духу героїв підтримується глибоким відчуттям батьківщини, уособленим в образах «ясних зір», «тихих вод», «краю веселого».

Збірний образ козака Голоти уособлює кращі риси захисника свого народу і показаний не описово, а в дії, у зіткненні з віроломним, жадібним і «на розум небагатим» татарином.

Український народ, стверджують автори»дум, хоче жити на землі у злагоді з іншими народами: «Гуляє… погуляє, ні города, ні села не займає», і лише при посяганні на його волю виступає як воїн -захисник, який «не боїться ні огню, ні меча, ні третього болота».

З великою пошаною подаються у думах образи талановитих народних ватажків: Івана Сірка, Семена Палія, Богдана Хмельницького, Івана Богуна, Максима Кривоноса.

Творці й виконавці цього циклу дум ведуть мову про історичні події від імені всього народу, який виріс політично, соціально, зміцнів духовно і свідомий до свого місця в подіях історичної ваги.

Народні думи займають особливе місце в історії нашої культури. Ця незглибима криниця може допомогти нам зараз, у час розвитку нашої державності, навчити зразкам мужності і чистоти, краси і сили народної.

Збережи - » Народна творчість і сьогодення . З'явився готовий твір.