Народ і особистість у романі Л. Н. Толстого «Війнам мир»

Відомо, що основою “Війни й миру” Л. Н. Толстой уважав “думку народну”. “Я намагався писати історію народу”, – одне зі знаменних висловлень автора про свій роман. Однак Андрію Болконскому й Пьеру Безухову письменник відвів в “Війні й світі” зовсім особливу роль, чи не головну. Усяка спроба порівняння або протиставлення Андрія й Пьера була б помилкою. З ряду причин ці два герої створені автором для того, щоб доповнювати друг друга

Якщо вичертити криву моральних зльотів і падінь Андрія Болконского, те вона в точності повторить кожний вигин подібній кривій Пьера Безухова. Вони разом вірили, разом разочаровывались, в. місці знову воскрели й знову болісно важко шукали відповіді на одне питання: “Яка ж правда укладена в долі людини, що так суєтно живе й так обманно вмирає?” Коли читач зустрічається з ними вперше, вони однаково страждають честолюбством: Болконский нещасливий у сімейному житті й мріє про славу полководця; Пьер страждає від свого двозначного положення в суспільстві, від своєї відкинутості. Але суть у тім, що обоє вони повністю у владі ідей свого кола, визнають цінності й ідеали людей суєтн і марнолюбних і намагаються домогтися визнання

Якась невидима сила змушує людей, немов птахів, що летять восени на південь, крок за кроком повторювати шлях своїх батьків, навіть еcли це дорога в нікуди. Але Толстой не дає можливості Пьеру й Андрію повторити своїх батьків: він випробовує ідеали миру – війною, життя – смертю. Розчаровані в ідеалах суспільства (“усе неправда”), герої попадають під владу ідей прогресу: вони, кожний по-своєму, збираються переробити суспільство. По Толстому, прогрес – міраж, спроба гарячковою діяльністю підмінити віру (“Пьеру всі люди представлялися солдатами, що рятуються від життя”). Саме тому князь Андрій і Пьер на своєму шляху пошуків істини терплять нову катастрофу, зневірившись у Сперанском і масонах

У липні 1812 року почалося вторгнення Наполеона в Росію. Для двох героїв “Війни й миру” це – період розгубленості й нових пошуків. Кому вірити, у що вірити?

“Нове &copy A L L S o c h. r u почуття озлоблення проти ворога змусило його забути своє горе”, – пише Толстой про Болконском. Але озлоблення – завжди ознака слабості, втрати орієнтації, що майже завжди передує загибелі. Безглуздо, але закономірно гине Андрій Болконский. Безухову ж вдається в останньому кроці розійтися зі своїм другом. Він перестає ненавидіти Наполеона й знаходить те, що шукав все життя

“Це страшне питання: навіщо? до чого?., замінився поданням її”,- добрий геній роману, Наташа Ростова, повертає Пьера до життя, як трохи раніше – Болконского. Товстої пише: “У Пьере була нова риса, що заслужила йому розташування всіх людей; це визнання можливостей кожної людини думати, почувати й дивитися на речі по-своєму”. Це, здавалося б, дозвіл питання про щастя, визнання того, що кожний щасливо тим, у що вірить

У щастя немає єдиної міри: один щасливий там, де інший умирає від горя. Пьер навчився не нав’язувати свого розуміння щастя іншим і знайшов загальну мову з людьми, чого він так довго шукав. Загальна мова з людьми – його не вистачило Болконскому в момент загибелі

Самітність – от те страшне, що переслідує героїв протягом усього роману й побеждается Пьером. Визначення любові лежить у його діаметральній протилежності самітності. Будь-якими способами людин намагається перебороти самітність, намацати свою духовну спільність із людьми – спільність радостей, інтересів, ідеалів, віри

Пьер, потрапивши в полон, зустрічається з дивним солдатом – Платоном Каратаевым, у якому зовсім було відсутнє всю самобутню, індивідуальне, загадку особистості якого Пьер потім буде обмірковувати все життя. Завдяки своїм стражданням і завдяки Каратаеву, Пьер виявляє свою духовну спільність із народом, у ньому поряд з почуттям особистого починає рости й почуття національного, радість причетності до народної долі – нехай навіть долі нелегкої. Цій щасливій зміні в душі героя допомагає закріпитися й любов Наташи, у якій також дуже сильно глибинне, майже генетичне почуття рідного, корінного, народного (згадаємо її танець, її гнівний вигук при небажанні рідних віддати підведення пораненим солдатам: “Що ми, німці які-небудь!”). Таким чином, Толстому вдалося знайти в житті гармонію особист і народного й переконливо втілити цю гармонію на сторінках “Війни й миру”.

Збережи - » Народ і особистість у романі Л. Н. Толстого «Війнам мир» . З'явився готовий твір.

Народ і особистість у романі Л. Н. Толстого «Війнам мир»





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.