Сатири сміливий владар… А. Пушкін Продовжувач традицій Фонвізіна й Гоголя, М. Е. Салтиков-Щедрін присвятив своє велике сатиричне дарування боротьбі із соціальним злом у різних його проявах. Його “Казки для дітей неабиякого віку” - не тільки іронічна відповідь на навколишню несправедливість, на пороки суспільства, але й форма боротьби з ними. Рано познайомившись із особливостями провінційного бюрократичного життя, Щедрін наповнює свої казки політичним звучанням

Переосмислюючи традиційні казкові сюжети й образи, письменник уміло викриває не тільки дворян і чиновників, що живуть народною працею, але й самих мужиків, покірно й терпляче несучий свій хрест. В “Повісті про те, як один мужик двох генералів прокормив” Салтиков-Щедрін висміює безпомічних у своєму невмінні й небажанні що-небудь робити генералів, які щиро вірять у те, що “булки в тім самому виді народяться, як їх ранком до кофею подають”. Потрапивши на незаселений острів, вони вмирають із голоду, незважаючи на достаток фруктів і дичини: “рябчики свищуть, тетерева токуют, зайці бігають”, риби вдосталь. Але адже це все потрібно нарвати, зібрати, наловити, приготувати - а генерали не вміють

Анітрошки не сумніваючись у своєму праві експлуатувати чужа праця, вони відшукали “лежень мужика”, що не тільки їх нагодує, напоїть, розпалить багаття, приготує постіль, але й додому відвезе. Однак рабська покірність мужика тут теж стає об’єктом сатири. Як же він, умілий, роботящий, “величезний мужичина” дозволяє сісти собі на шию двом ледачим тунеядцам?! Чому він годує своїх кривдників спілими й рум’яними яблуками, а собі бере “одне, кисле”.

Як він може вити мотузку для того, щоб нею його ж самого й зв’язали? Обурений таким положенням речей, Салтиков-Щедрін призиває народ до протесту, критикуючи його покірливий послух своїм визискувачам. Безпросвітній праці, стражданням, таємним думам народу присвячена казка “Коняга”.

Все життя Коняги - копіювання заборонене © 2005 важка, виснажлива праця: “Для всіх поле - роздолля, поезія, простір, для Коняги воно - кабала. Для всіх природа - мати, для нього вона - бич і катування”. Життя мужика - хазяїна Коняги - не занадто відрізняється від мучень тварини, оскільки він “живе, точно в темну безодню поринає, і із всіх відчуттів, доступних живому організму, знає тільки ниючий біль, що дає робота”.

Так і існують вони, знесилюючись: “щодня смерть”. Дуже виразний образ Коняги, створений Салтыковым-Щедріним: “замучений, побитий, узкогрудый, з випнутими ребрами й обпаленими плечима, з розбитими ногами”. Безліч селян могли довідатися свій портрет у цьому описі. Однак Коняга - це не тільки символ затурканості, смиренності, покірності, але й втілення народної сили, що ще не усвідомила своєї моці й причин свого страждальницького положення

И поки не повстане ця сила проти своїх кривдників, поки не обуриться, не припиняться для неї дощі, грози, хуртовини й мороз, буде вона й далі “не жити й не вмирати”, і всякий, хто захоче, буде запрягати її, покрикуючи: ” Н-Але, каторжний, н-але!” У казці “Премудрий піскар” Салтиков-Щедрін в алегоричній формі висміює обивателів, що бояться будь-яких змін, що боягузливо піклуються тільки про своє життя, що ховаються від труднощів у тісній убогій норі. Все їхнє існування - суцільні прятки, “щоб ніхто не помітив”, а по великому рахунку вони й не живуть зовсім. Лише перед смертю зрозумів піскар абсурдність свого існування, зрозумів, наскільки нікчемним і нікому не потрібним воно було, але виправити вже нічого неможливо - та й страшно.

Чудові по своїй силі й розмаїтості “Казки” Салтыкова-Щедріна актуальні й сьогодні, оскільки вони Були спрямовані не на приватні події або окремі Недоліки людей, а на боротьбу із суспільними пороками, З типовими проявами дійсності. Сміх пі Сателя - це сміх крізь сльози, горе й страждання, але він ЦП завжди був спрямований на пошуки істини, на пробудження Народної самосвідомості, вселяючи віру в торжество справедливості