Народ і добродії в казках М. Е. Салтикова-Щедріна

Насамперед, як мені здається, та сміливість, з якої письменник зображував пороки російського суспільства. Він критикував не окремі недоліки окремих людей, а всю систему суспільних відносин у Росії, і його нещадна критика приймала форми соціальної сатири, місцями навіть гротеску. Можна сказати, що казки Салтикова-Щедріна – це не просте дзеркало,, у якому ми бачимо всі соціальні пороки, а це збільшувальне скло, що опукло показує нам їх.

У казках письменника відбиваються багато хто «хвороби» російського суспільства: дурість і нікчемність поміщиків, сваволя градоначальников всіх рангів, хабарництво й раболіпство чиновників, затурканість і покірність народу. Але головною темою, звичайно, є тема «добродії й народ». Саме їй присвячена більшість казок

Першою казкою письменника була «Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив». Починається вона традиційно для російських казок: «Жили так минулого два генерали…» Але потім зненацька для себе й читача, корячись авторської фантазії, вони виявляються на незаселеному острові

И виходить, що ці двоє поважних чоловіків, все своє життя прослуживших у якійсь реєстратурі, ні до чого не здатні. Автор з неприхованою іронією описує, як генерали зі здивуванням оглядають острів і вирішують, як же їм надійти в цих непередбачених обставинах: потрібно чи писати доповідь або поки втриматися від цього? Острів, на якому опинилися герої Салтикова-Щедріна, буквально буяв усякою живністю: у лісі «рябчики свищуть, тетерева тлумачать, зайці бігають», риба в струмку «так і кишить», «на деревах усякі плоди». Але дурні генерали раніше навіть не уявляли собі, «що людська їжа, у первісному виді, літає, плаває й на деревах росте»; один з генералів все життя вважав, «що булки в тім самому виді народяться, як їх ранком до кофею подають».

И бідні герої при всьому цьому достатку залишаються голодними й потім ледве було не з’їли один одного з голоду, але одному з них спадає на думку рятівна ідея знайти на острові мужика й змусити його працювати на себе. І мужик, дійсно, не тільки нагодував і напоїв генералів, але, за їх наказом, сам сплів для себе мотузку, який генерали й прив’язували його до дерева, «щоб не убег». А потім мужик зробив човен і доставив генералів додому, на Піддячу вулицю, за що вдячні генерали «вислали йому чарку горілки так п’ятак срібла». Салтиков-Щедрін з гіркою усмішкою показує нам у цій казці щиру сутність відносини панів до народу: добродії, цілком і повністю залежні від праці народу, тримають його в рабській покірності, посилаючи йому «від щедрот своїх» крохи зі свого стола

Ще більш яскраво й опукло ці відносини показані в казці «Дикий поміщик». У ній зображення панів доведене до гротеску. Сатирик не тільки підсміюється над дурним поміщиком, князем Урус-Кучум-Кильдибаевим, але зображує його яскраво сатирично, гротескно. У казці не тільки люди називають поміщика дурним, але навіть його друг-ведмідь. За що ж князь удостоївся такої «честі»? а за те, що довів своїх мужиків до крайності, замучив штрафами й поборами до того, що заблагали мужики богові й упросили його позбавити їх від такого поміщика. Домігся дурний поміщик своєї мети: не стало в його маєтку мужиків, і повітря зробилося чистий-пречистий. Але тільки про одному не думав князь: хто ж буде пестити й плекати? І виявилося, що без своїх Сенек поміщик сам навіть умиватися не всостоянии.

Він швидко здичавів, обростив волоссями, став ходити рачки, «втратив навіть здатність вимовляти членороздільні звуки й засвоїв собі якийсь переможний клич, середнє між свистом, шипінням і риканням». «Але хвоста ще не придбав», – відразу іронічно зауважує автор. Виявилося, що без мужика не тільки поміщик не може прожити, але навіть сама держава: хто ж ще, крім них, буде платити податі й повинності? Саме народ, селяни, прості мужики, як це ясно доводить письменник, є основний держави, а не дурні поміщики й безглузді генерали. Без них Росія проживе, а от без мужика-селянина – немає.

Звичайно, далеко не завжди письменник, зображуючи народ, добродушно підсміювався над ним. У казці «Коняга» він співчуває й співчуває Коняге, що з ранку й до пізнього вечора працює в поле, надриваючи себе непосильною працею, у той час як його брати, Пустопляси, весело проводять час. Автор завжди був на боці народу, а не панів і пустоплясів, і це знайшло відбиття в нього чудесних казках

М. Е. Салтикова-Щедріна можна назвати одним з найбільших російських сатириків. У своїй творчості він розвив традиції таких письменників, як Фонвізін, Крилов, Гоголь. Надзвичайно гострі й жовчні добутки письменника були спрямовані на викриття багатьох пороків сучасного йому суспільства. Він зображує цілий історичний час, зображує в могутніх згущеннях темних сторін життя, критикуемих і, що заперечуються в ім’я завжди присутніх, явно або приховано, ідеалів соціальної справедливості й світла. «Діагност наших суспільних зол і недуг» – так озивалися про нього сучасники. Росія була повна протиріч, накопичених довгими роками кріпосного права. Життя дворянської сім’ї письменник прекрасно зобразило в «Панах Головлевих», начальників і чиновників – в «Історії одного міста» і багатьох інших добутках

Але мені здається, що вершини виразності він досяг у своїх невеликих казках «для дітей неабиякого віку». Саме відносини між народом і поміщиками, чиновниками стали основною темою багатьох добутків письменника, об’єднаних у циклі «Казки». Михайло Євграфович прекрасно вивчив життя чиновників, несправедливість порядків, життя різних шарів суспільства. Будучи віце-губернатором, він мав можливість переконатися, що Російське госу- дарство насамперед піклується про дворян, а не про народ, до якого сам перейнявся повагою

У казках М. Е. Салтикова-Щедріна безліч самих різних типів панів: поміщиків, чиновників, купців і інших. Письменник їх зображує часто зовсім безпомічними, дурними, зарозумілими. От «Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив». З їдкою іронією М. Е. Салтиков-Щедрін пише: «Служили генерали в якійсь реєстратурі… отже, нічого не розуміли. Навіть слів ніяких не знали».

Зрозуміло, ці генерали нічого не вміли робити, все життя проіснували за чужий рахунок, думаючи, що булки ростуть на деревах. Виявившись одні, вони ледь не вмерли. Мужик же показаний молодцем: все вміє, все може, навіть суп у пригорщі зварить. Але і його не щадить сатирик. Генерали змушують цього здоровенного чоловіка вити для себе мотузку, щоб не втік. І той покірно виконує наказ. Письменник бачить, що в мужику практично невигубна звичка підкорятися, він так само не представляє своє життя без пана, як і пан без його

Якщо генерали виявилися на острові без мужика не зі своєї волі, те дикий поміщик, герой однойменної казки, увесь час мріяв позбутися від нестерпних мужиків, від яких іде дурний, холопий дух. Нарешті, мужицький мир зникає, і поміщик залишається один-одинешенек. І, як показує М. Е. Салтиков-Щедрін, починає дичавіти. «Весь він… обростив волоссями… а пазурі в нього зробилися як залізні». Натяк зовсім ясний: пан може відвертати ніс, але без селянина йому не прожитися

Викриттю вищих шарів суспільства присвячені й такої казки, як «Ведмідь на воєводстві», « Орел-Меценат» і «Богатир». У першої письменник висміює адміністративні принципи Росії, у другий – псевдопросветительство. У третьої письменник обрушує свою сатиру на всього суспільного лада Росії й уподібнює царат гниючому трупу мнимого богатиря. М. Е. Салтиков-Щедрін не випустить із уваги нічого. Створені ним образи поміщика, генерала, казкових вовків, лисиць, ведмедів і щук відкривають читачам щирі особи поміщиків, чиновників і нової буржуазії. Письменник показує їхню мниму великодушність: вовк обіцяла помилувати зайця, орел простити мишу. Але письменник ниспровергает усе, що може приспати пильність жертв: «Орли суть орли, тільки й усього. Вони хижі, м’ясоїдні, . хлібосольством не займаються, але розбійничають, а у вільне від розбою час дрімають».

Одним з найважливіших прийомів характеристики соціальних типів у казках М. Е. Салтикова-Щедріна стають зоологизми.

Письменник орієнтується на народну казкову й баєчну традицію, використовує звичні читачам образи. Які ж тварини стають панами? Царські сановники перетворяться в казкових ведмедів, що лютують у лісовій хащі. Поміщик схожий на дикого звіра. Народ же – це замучений, забитий узкогрудий коняга, все життя якого проходить у безпросвітній праці й марних спробах знайти правду, подібно воронові-чолобитникові

Pages: 1 2

Збережи - » Народ і добродії в казках М. Е. Салтикова-Щедріна . З'явився готовий твір.

Народ і добродії в казках М. Е. Салтикова-Щедріна





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.