Нарис про життя Джорджа елиота – сьогодення ім’я Мери енн еванс

Джордж елиот прийшла до позитивізму в ті ж роки, коли в ній дозріло рішення стати письменницею. Але писати вона початку дуже пізно, наближаючись до сорока років, і встигла вже проробити довгий шлях філософського розвитку. По дивній випадковості вона дійсно пройшла ті три стадії, які Конт уважав обов’язковими для кожної людини – теологічну, метафізичну й позитивну

Життя й вдачі тих, про кого вона згодом найчастіше писала, елиот довідалася не по книгах: вона народилася й виросла в селі, в Уорикшире; батько її, фермер, а пізніше керуючий маєтком, була людина надзвичайно набожний. Замолоду й сама елиот була дуже релігійна. Правда, вона співчувала не стільки офіційній англіканській церкві, скільки методизму – плину, що намагалося використовувати невдоволення, що нагромадилося в народі, суспільними умовами життя

елиот спостерігала (і пізніше відзначила це в романі «Адам Бид»), що методизм мав тим більше успіху, чим убожій, було, місцеве населення. Великий вплив на майбутню письменницю зробила її тітка – методистская проповідниця. Дівчина зачитувалася «Наслідуванням Христу» Фоми Кемпийского, «Думками» Паскаля, «Шляхом прочанина» Беньяна й «Нічними думами» Юнга. Під впливом Юнга вона написала вірш, у якому двадцяти років від роду прощалася з усіма земними радостями, готуючись перейти в кращий світ

Однак Джордж елиот, подібно її героїні Мегги з роману «Млин на Флоссс», володіла допитливим, розумом і рішучим характером. Один раз занароджені релігійні сумніви швидко привели її до розриву з релігією. Перші насіння релігійного скептицизму в її свідомості посіяли ще романи Вальтера Скотта, прочитані від дошки до дошки в ранній юності. У цих книгах діяла земна, а не небесна логіка, успіх або провал того або іншого історичного руху анітрошки не залежав від релігійних переконань його учасників; образи й події, виписані так реально, були порукою: все це – справжня правда життя

Великий вплив також зробив на елиот переїзд в 1841 році в промислове місто Ковентрі. Тут вона зблизилася із сім’ями Голи, Хеннел і Брабант. Те був кружок радикальної інтелігенції, члени його стежили за передовою європейською думкою, перекладали з іноземних мов новітні філософські роботи, писали самі. Чарльз Голи був автором роботи «Філософія необхідності» (1841), брат його дружини Чарльз Хеннел опублікував в 1838 році «Дослідження про походження християнства», у якому, не знаючи робіт Штрауса, приходив до тих же висновкам. «Дослідження» було перекладено на німецьку мову з передмовою Штрауса. Наречена Хеннела збиралася перекладати «Життя Ісуса» Штрауса на англійський. Її батько, доктор Брабант, був особистим другом Штрауса.

Серед знайомих елиот виявився й Джон Сибри – перекладач «Філософії історії» Гегеля. Нові друзі елиот співчували лівим гегельянцам у Німеччині й доходили до революційних і атеїстичних висновків, вони представляли найбільш прогресивну для того часу філософію. І от в 1841 році елиот пише начальниці школи: «Вся моя душа й останні дні захоплений найцікавішим дослідженням, і до якого результату можуть привести мої думки, я не знаю – може бути, до такому, котрий стривожить Вас. Але моє єдине бажання – знати істину, мій єдиний острах – чіплятися за помилки». У цю пору елиот відходить від релігії, перестає відвідувати церква, що приводить до важкого конфлікту сотцом.

До середини 40-х років ставиться початок діяльності Дж. елиот як перекладача. Вона докінчує початий нареченою Хеннела переклад «Життя Ісуса» Штрауса, перекладає «Сутність християнства» Фейєрбаха, потім «Богословсько-політичний трактат» Спинози. Цей вибір не випадковий – безумовно, елиот розділяє погляди тих авторів, яких вона перекладає. Її літературні симпатії в цей час належать Жан-Жаку Руссо й Жорж Сайд, що цілком гармоніює з її радикально-демократичними переконаннями. Руссо, по рє словах, «потрясає й будить до нових думок», а «шість сторінок Жорж Санд вселяють більше, ніж може довідатися людина із середніми здатностями за ціле сторіччя».

У своїх критичних роботах елиот зводить стару рахівницю з Юнгом, затверджуючи, що справжні духовні інтереси людини лежать у цьому, посюстороннем світі й що основою моральності повинні бути не божеські закони, не очікування нагороди або кари в загробному житті, а закони земної людської реальності. «Людина повинен бути чесний і справедливий не тому, що він розраховує продовжувати жити в інший світі, а тому, що він на собі випробував тяжкі наслідки нечесності й несправедливості й співчуває іншим людям, яким було б так само важко, якби він стосовно них був безчесний і несправедливий… Почуття жалю до людей не перебуває в прямих залежностей від віри в майбутнє життя; напроти того, бути може, у багатьох людей свідомість того що життя так коротке й що з нею все кінчається, скоріше може породити моральну наснагу, чим ідея про нескінченне існування» ‘.

Крім лівого гегельянства й фейербахианства, але елиот зробив також вплив французький утопічний соціалізм. Вона веде двогодинну бесіду з Пьером Леру, що викликає її повагу вже тим, що йому присвячувала свої добутки Жорж Санд, Леру здається їй людиною, що з’єднує принцип волі, проголошений Прудоном, і принципи рівності й братерства, висунуті Луи Бланом і Кабе.

Як ми бачимо, «метафізичний» у контовском змісті період розвитку елиот самим тісним образом пов’язаний з тим, що сам Конт зневажливо називав «революційною метафізикою» – з революційно-демократичними ідеями першої половини XIX століття. Співчуваючи революційної ідеології, Джордж елиот природно приходить і до співчуття революційної практиці

Для характеристики тодішніх політичних поглядів елиот показово її лист Джонові Сибри (лютий 1848 р.) об тільки що що вибухнула революції у Франції. елиот привітає виступ Сибри, як і Карлейля, у захист революції. Вона не очікувала від Сибри такого виступу, думала, що в нього не вистачить на це «революційного запалу», але він виявився досить «розумним». «Я думала, – пише елиот, – що ми переживаємо тепер такі важкі дні, коли немислимо ніякий великий народний рух, що, по вираженню Сен-Симона, наступив «критичний» історичний період… але тепер я починаю пишатися нашим часом. Я з радістю віддала б кілька років життя, щоб бути тепер там і подивитися на людей з барикади, які схиляються перед образом Христа – «першого, хто навчив людей братерству».

Як ні наївна ця оцінка революції з позицій «християнського соціалізму», саме по собі відношення Дж. елиот до «людей з барикади» свідчить про певну демократичність і прогресивність її поглядів

Але навіть у цей час, в 1848 році, елиот не далека ілюзій про можливість братерства богатих і бедних. Проблеми моральні, етичні часом заслоняють від її економічну й соціальну основу людських відносин. Характерно, що вона зберігає повагу до Христу, хоча, мабуть, уважає його не сином божим, а реально існуючою особистістю. І характерне застереження елиот, що в Англії досвід революційного 1848 року неповторний: по-перше, говорить вона, революція в Англії неможлива, тому що армія перебуває в досить міцному підпорядкуванні в аристократії й не здатна брататися з народом; по-друге, революція в Англії не потрібна, тому що британська конституція дає досить можливостей для поступових реформ; і, нарешті, революція в Англії небажана, тому що в Англії революційно настроєний не весь народ, включаючи селянство, а тільки міські ремісники, які керуються не стільки бажанням справедливості, як французи, скільки «егоїстичним радикалізмом, ненаситною грубою чуттєвістю».

Не дивно, що надалі Дж. елиот порівняно легко відмовилася від «революційної метафізики» і зрештою перейшла до позитивістської філософії, що саме в Англії в пору спаду чартизму знайшла самий сприятливий ґрунт. Це був період, коли елиот зробилася співредакторами «Вестмінстерського огляду» і познайомилася з англійськими позитивістами – Спенсером, Харрисоном, Конгривом і своїм майбутнім чоловіком Льюисом. Тоді ж вона початку писати й художню прози

елиот розуміла, що для тих, хто знав неї колись, погляди, висловлювані в її творчості, будуть несподіваними – і для багатьох, настроєних більш помірковано, ніж вона сама, це буде приємна несподіванка. У грудні 1859 року вона пише д’альберу:

«Я розумію, що в «Адамі Біде» є багато сторінок, у яких ви не довідаєтеся Маріанну… старих женевських днів… Я перебувала тоді в перехідній фазі мого духовного розвитку… Коли я була в Женеві, я ще не втратила агресивності, що властива зреченню від усякої віри; до того ж я була дуже нещаслива, у розладі із собою, повставала проти своєї долі. Десять років досвіду багато чого змінили в моєму внутрішньому «я». Я не ворогую більше ні з якими віруваннями, у яких виражає себе людське прагнення до чистоти…»

Pages: 1 2

Збережи - » Нарис про життя Джорджа елиота – сьогодення ім’я Мери енн еванс . З'явився готовий твір.

Нарис про життя Джорджа елиота – сьогодення ім’я Мери енн еванс





Шкільні предмети. Шкільна фізика. Уроки з англійської, французької, німецької мов.