Історія конструкції: Японські конструктори в середині 30-х років намагалися уніфікувати літак-винищувач так, щоб він задовольняв запитам, пропонованим і до авианосному, і до фронтового, і до протиповітряного його застосування. Це мало очевидні переваги, оскільки давало можливість налагодити масове виробництво таких винищувачів при в загальному малопотужній авіаційній індустрії й полегшити підготовку пілотів завдяки єдиній методиці навчання. Поки подання про тактика застосування авіаносців зводилися до повітряної підтримки сил вторгнення на острови тихоокеанського архіпелагу, супроводі морських конвоїв, специфічних вимог до морської авіації ще вироблено не було, за винятком обов’язкової установки на ньому двигуна повітряного охолодження через обмеженість запасів прісної води на авіаносцях, достатнім було використання винищувачів-біпланів. З появою ударних авианосних з’єднань потрібні були спеціалізовані швидкісні моноплани. Проте представлялося, що можливо побудувати якийсь універсальний літак і для флоту й для армії

В 1935 році був оголошений конкурс на подібний винищувач, у якому взяли участь фірми “Кавасакі” , “Мицубиси” і “Накадзима” . За умовами конкурсу винищувач повинен був бути легким суцільнометалевим монопланом з горизонтальною швидкістю не менш 450 км/година, збройним - по міркуваннях того часу - двома новітніми кулеметами “тип 89″ калібру 7,7 мм і оснащеною легенею, компактним і досить потужним мотором. Треба відзначити, що в Японії теорія “легкого винищувача” розділялася командуванням і армії, і флоту

Рік по тому прототип аналогічного літака Ка. 14 уже робив пробні польоти в іспитовому центрі фірми Мицубиси, але через складний у виробництві еліптичного крила типу “зворотна чайка” крупносерийное виробництво не тільки могло перетворитися в серйозну проблему з погляду державних витрат, але й забезпечення сучасними винищувачами армії й флоту. Тому Хидео Итокава продовжував готовити свій зразок, хоча А5М и був запущений у виробництво під позначенням “палубний винищувач Об’єднаного Імператорського флоту тип 96″

Експериментальний Ki-27, оснащений радіальним двигуном Накадзима На-1b, - ліцензійним відтворенням американського авіаційного двигуна Райт R-1820-04 “Юпітер” , - продемонстрував виняткові літні дані, перевершивши через мале навантаження на крило по горизонтальній маневреності кращий по цьому показнику радянський винищувач-полутораплан І-15(час радіуса повного віражу становило 8 секунд) , по швидкості - И-16 тип 10, а по скороподъемности й тактико-технічним характеристикам - всі літаки даного класу. Аналогів у світовому авіабудуванні він не мав, будучи зовсім оригінальним по ідеології й виконанню. Уперше в практиці японського авіабудування на ньому була встановлена бронеспинка для захисту пілота й ковпак, що закривається, кабіни. Втім, останні нововведення не прижилися - льотчики як і раніше воліли літати з відкритими кабінами, а бронеспинку знімали, щоб максимально полегшити літак. Ціна цих досягнень тоді не здавалася досить високою: довелося залишити шасі, що не вбирається, у легких алюмінієвих обтічниках (втім, впоследствие знімали і їх) , не бронювати баки в крилах і фюзеляжі. І в той же час на командирських літаках установлювалися приймально-передавальні радіостанції, а на інших - приймачі

Літак був дивно “летучим” і через малі розміри - трудноуязвимим. Ki-27 був беззастережно прийнятий в 1938 році на озброєння Імператорської армії Японії під позначенням “тип 97″. Командування флоту також виявило цікавість до винищувача, але зажадало встановлення механізму складання крил, що утяжелило б конструкцію й на що Итокава принципово не погоджувався. У серійному виробництві літак був простий і майже ідеально пристосований до технологічних можливостей японських авіаційних заводів

Бойове хрещення новий винищувач прийняв у боях з радянською авіацією в районі ріки Халхин-Гол

Його поява була повною несподіванкою. Радянська розвідка не зуміла розпізнати за типовим номером клас літака, порахувавши невідомий “тип 97″ тактичним бомбардувальником Кавасакі Кi-32(теж іменувалися“тип 97” ) c шасі, що не вбираються, а не винищувачем. Занепокоєння в Керуванні ВВС РККА, знекровлених масовими репресіями, ці повідомлення не викликали, і ніяких запобіжних заходів почато не було

Перше зіткнення И-16 (тип 10) і Ki-27 cоcтоялось 27 травня 1939 року, коли ескадрилья 22-го ИАП зустрілася з 9 новими японськими літаками. Підсумок бою був приголомшуючим: з радянської сторони були загублені всі 12 машин, - загинуло два пілоти -, а японці втратилися тільки однієї! У той же день 10 И-15 зустрілося з 8 Ki-27. Результат був ще більш драматичним. Намагаючись уразити супротивника на віражах, використовуючи чудові маневрені якості И-15, радянські пілоти зав’язали бій на горизонталях, і до свого гіркого здивування перетворилися в мішені. На аеродром повернувся тільки один краснозвездий біплан, щоб розсипатися на посадці. Інші були збиті, загинуло 5 льотчиків. Японці втрат не мали, і в такий спосіб захопили панування в повітрі. Із цього дня в офіційних зведеннях новий японський винищувач став іменуватися И-97

Для Сталіна, що дуже ревниво ставилося до рекордів і невдач радянської авіації, ці події стали симптомом для сумнівів у її реальній боєздатності. Уже 28 травня відбулася нарада в ЦК ВКП(б) , а 29-го в Монголію були відряджені аси-ветерани повітряних боїв в Іспанії й Китаї на чолі з комкором Яковом Смушкевичем. У район конфлікту були спрямовані винищувачі И-15біс, И-153 “Чайку” і И-16 типу 24, оснащені могутнішим двигуном М-62 і збройними чотирма кулеметами ШКАС калібру 7,62 мм. У район конфлікту були спрямовані по одній ескадрильї нових літаків: двомісних полуторапланов ДИ-6, И-16П, збройних двома пушками ШВАК на крилах і двома синхронними кулеметами ШКАС, і И-16 з реактивними снарядами РС-82. Кількісне співвідношення літаків відразу змінилося на користь Радянського Союзу. На чолі 2-х полків И-16 були призначені відповідно Герої Радянського Союзу Григорій Кравченко й Іван Лакеїв, що ще формується полк новітніх И-153 повинен був очолити Герой Радянського Союзу Сергій Грицевец, - поки він відправлявся заступником командира полку И-16, - а полк И-15біс- Євгеній Степанов

Це стало неприємним сюрпризом для японського командування, що через малу продуктивність авіапромисловості Японії не могло протиставити радянської авіації необхідної кількості Ки-27! А5М же були необхідні для палубної авіації, крім того послу повітряної війни в Китаї їх залишалося дуже небагато

Смушкевич для успішної протидії новим японським літакам запропонував асам, Героям Радянського Союзу, застосувати передбачену Бойовими наставляннями ВВС РККА тактикові взаємодії швидкісних монопланів з маневреними біпланами. Але бій 22 червня 1939 р., оказавшийся самим великим повітряним боєм у межвоенний період, показав, що така тактика себе не виправдує: японці спочатку розправлялися з біпланами, а потім, використовуючи перевагу у вертикальному маневрі, вступали в бій з И-16. І хоча ТАСС увечері повідомило, що в повітряному бої було знищено 42 літака: 31 японський і 11 радянських, це викликає сумнів у всіх дослідників

Співвідношення втрат по обидва боки завжди завишалось. Японські льотчики Ki-27 заявили у звітах, що збили 1252 радянських літака. У наказі Народного комісара СРСР про присвоєння 22-ому ИАП звання Червонопрапорного говорилося, що його льотчики збили за час боїв 262 японських літака. Якщо некритично поставитися до японських цифр, то виявиться, що вся радянська авіація в районі конфлікту була повністю знищена, а якщо радянським, те “сталінські соколи” тільки одного винищувального полку”сміли з неба братньої Монголії” всі нові японські літаки!

Але втрати японської авіації були проте чутливими. Панування в повітрі, завойоване так легко, було настільки ж швидко загублене. Командування Імператорської армії вдалося до перевіреного в Китаї тактиці - уже в липні над Халхин-Голом з’явилися закуплені у Великобританії після закінчення першої світової війни легкі бомбардувальники ейрко (Де Хевилленд) DH-4 і DH-9 і застарілі И-95 (Кавасакі. 92) . Одночасно Итокава досліджував збиті радянські літаки, щоб довідатися принципи встановлення гармат ШВАК на И-16 типу 24 і неповторного механізму збирання шасі на ДИ-6

Pages: 1 2