Ода - ліричний жанр. У ній, за словами Тредиаков-Ского, “описується… матерія шляхетна, важлива, рідко - ніжна й приємна в мовленнях досить пиитических і чудових”. Її джерела - хорова лірика стародавніх греків. Створювалися врочисті оди, що славили велику подію або великого героя; анакреонтические - по ім’ю давньогрецького поета Анакреонта, що оспівував радості й насолоди земного буття; духовні - ” пре-ложения” псалмів; наприкінці XVIII в. з’явилися оди повчальної, філософські, сатиричні, оди-послання й оди-елегії. Але головне місце серед всіх видів займають урочисті оди. Особлива доля в урочистої оди в Росії. Її поетика пов’язана з вітчизняною традицією панегіриків (похвальних мовлень), а також із традиціями античної й західноєвропейської оди. Урочиста ода стала головним жанром у Росії XVIII в., що пов’язане з особистістю Петра I і його реформами. “Незрівнянних справ Петра Великого людській силі перевищити неможливо”, - писав в одній з од М. В. Ломоносов. Урочиста ода в Росії XVIII в. - це не тільки літературний текст, не тільки слово, але дійство, особливий обряд. Вона подібна до феєрверка або ілюмінації, якими супроводжувалися в Петербурзі врочисті події в житті держави. Оди замовлялися урядом, і їхнє читання становило частину святкового церемоніалу. М. В. Ломоносов писав оди, присвячені Ганні Иоаннов-Не, Іоаннові Антоновичу, Єлизаветі Петрівні, Петру III і Катерині II. Однак зміст і значення похвальних од Ломоносова незмірно ширше й важливіше їхньої офіційно-придворної ролі. Похвальна ода представлялася Ломоносову найбільш зручною формою бесіди із царями. У кожній з них поет розвивав свої ідеї й плани, пов’язані з долями русявийі-ского держави. Більша частина од була адресована Єлизаветі Петрівні. Це пояснюється не тільки тим, що з її царюванням збіглися двадцять років життя самого поета, але й тим, що вона була дочкою Петра I, що, на думку Ломоносова, насамперед належало продовжувати справи батька. Поет виступає творцем, що створює своїм словом особливий мир, де немає місця повсякденним предметам і словам. Свідомість такої своєї місії дає йому право втручатися в державні справи, говорити “мовою богів” про насущні політичні й культурні проблеми, формулювати власні погляди й давати ради правителям. Так, в 1747 р., коли російський уряд збирався вступити у війну на стороні Австрії, Англії й Голландії, що воювали тоді проти Франції й германських держав, Ломоносов пише свою знамениту оду “На день сходження на всеросійський престол її величності государині імператриці Елиеаветы Петрівни 1747 року”. Ломиносів не був пацифістом, він пишався славою російської зброї й міццю Російської держави, здатного постояти за себе перед особою будь-якого ворога. Але, захоплюючись військовою міццю Росії, Ломоносов бачив і ті страждання, які несе війна простим людям. Тому, прославляючи оборонні війни, Ломоносов віддавав перевагу мирному стану народів, що він назвав словом “тиша”. Ода починається вступом, що містить хвалу цій тиші, тобто мирним часам, які сприяють процвітанню держави й благополуччю народу. Царів і царств земних відрада, Улюблена тиша, Блаженство сіл, градов огорожа, Коль ти корисна й червона! Навколо тебе квіти майорять И класы на полях жовтіють; Скарбів повні кораблі Дерзають у море за тобою; Ти сиплеш щедрою рукою Своє багатство по землі. Звертаючись до Єлизавети, Ломоносов славить її як поборницю миру, що при вступі на престол припинила війну зі шведами: Коли на трон вона вступила, Як вищий подав їй вінець, Тебе в Росію повернула, Війні поставила кінець. Що стосується мирного процвітання держави, те й тут у Ломоносова була чітко продумана програма. Він прекрасно бачив невичерпні багатства Росії: її повноводні ріки, плодоносні землі, казкові надра. Але все це, за словами поета, вимагає “мистецтвом затверджених рук”. Головним завданням свого часу Ломоносов уважало поширення наук, які допоможуть опанувати цими скарбами. Суспільна програма Ломоносова могла втілитися в життя тільки при одній умові: її повинен був прийняти й схвалити монарх. Для того щоб зробити свої доводи максимально переконливими, поет уводить образ Петра I. Ломиносів славить Петра за його військові успіхи, за створення морського флоту, за зведення Петербурга, але особливо за його заступництво наукам. Петро стає живим і переконливим прикладом для кожного з його спадкоємців. Коротко згадавши про царюванні Катерини I, Ломоносов знову звертається до Єлизавети, у кому йому хотілося б бачити Гідну дочку великого батька, таку ж покровительку науки й мистецтва.
В 1747 році Єлизавета затвердила новий устав і новий штат Академії наук, сума засобів на науку.